"Особисті кордони": психологи детально розповіли, що слід розуміти під цим терміном

Дуже популярне сьогодні словосполучення "особисті кордони" насправді містить у собі підступ: за фактом — це глибоко суб'єктивний термін, що означає якийсь довільний рівень комфорту, який не слід порушувати, інформує Ukr.Media.

Психологи розповіли, що таке особисті кордони.

Однак цей рівень комфорту спочатку нікому не відомий, крім самої людини. Та й для неї самої — комфорт сильно залежатиме від її настрою на момент часу.

Коли вона втомилася і не в дусі, їй здаватиметься, що її кордони порушуються частіше. А коли вона сповнена енергії та драйву — рідше.

Також це залежатиме від того, з ким саме вона спілкується: кожна людина викликає в нас різне відчуття комфорту чи дискомфорту.

Виходить, що "особисті кордони" — це те, що людина на власний розсуд підсвідомо створює в різні моменти свого життя, перебуваючи в різному настрої або в різних станах.

Таким чином, "особисті кордони" — це не щось "очевидне кожному", а якась "суб'єктивна змінна".

Це можна порівняти, умовно, з "парканчиками", які людина весь час із собою тягає, і за настроєм, довільно довкола себе виставляє — в надії, що за них ніхто заходити не буде.

Але проблема в тому, що ці "парканчики" для інших людей не видно і неочевидно. І люди будуть обов'язково порушувати такі "кордони", просто не підозрюючи про їхнє існування.

Натомість краще запропонувати інший термін, який буде інстинктивно набагато зрозуміліший кожному: "моя територія".

У широкому сенсі цього слова — "моя територія" означатиме все, що "моє" — мої речі, мій час, мої гроші, моя квартира, моя робота, мій стіл, мої захоплення, моя справа, мій стиль тощо.

Тоді поняття "територіальності" стає набагато зрозумілішим — і самій людині, і іншим також — на інстинктивному, природному рівні: якщо це "моя територія", то на ній діють мої "закони". І кожен, хто на неї претендує, має попросити мого дозволу, отримати "візу".

Наприклад, якщо це моя річ, то я маю повне право її нікому не давати. І ніхто не має права мене за це засуджувати. Адже вона — моя.

Якщо я захоплююся шахами, то ніхто не має права мені казати, "правильно" це чи ні — адже це мої захоплення, відповідно, це моя "територія".

Якщо йдеться про мій час, то тільки я приймаю рішення про те, на що його витратити. Це — "моя територія".

Цей принцип дуже корисний у сімейних конфліктах, у стосунках батьків із дітьми тощо.

Оскільки завжди чітко показує — на чиїй "території" ми зараз перебуваємо в обговоренні тієї чи іншої ситуації або чиїхось вчинків, хто правий, а хто неправий. І це інстинктивно зрозуміло на підсвідомому рівні.