Жінка, мати, каже: "я дуже переживаю за свого сина, йому 20 років, він нічого не хоче, нічого йому не потрібно, ні навчання, ні робота, я не розумію, як він адаптується до життя і не знаю як йому допомогти", інформує Ukr.Media.
Це дуже актуальний запит, тому ми вирішили поділитися думками щодо дітей, які підростають.
Повернемося на 15 років назад і спробуємо зрозуміти, чому в 20 років дитина нічого не хоче, їй нічого не потрібно, живе з мамою і як їй допомогти?
Мама дуже раділа, коли її 5-річний син був слухняним, вона оберігала його, опікувалася, говорила всім своїм подругам: "він у мене такий слухняний".
Мама завжди знала, як улюбленому сину краще жити. Гуртки, секції, англійська, хокей, репетитори, додаткові заняття, це було все з надлишком у житті дитини.
Вона намагалася вкласти в нього і "додати" все, що не реалізувала в дитинстві сама.
І мама то непогана, вона щиро любить сина і бажає йому добра, але виходячи зі своєї гіперопіки у сина сформувався патерн поведінки, що за нього все в цьому житті вирішать і хтось знає як йому краще жити.
Хлопчик ріс хорошим і слухняним, але діти не бувають слухняними за своєю природою, якщо дитина слухняна, значить її характер придушили і в 20 років у неї проблеми з самооцінкою і особистими кордонами.
Дитина — це кричуща, ревуча людина і це нормально. А з 14 до 17 років, коли вона входить у важкий вік це взагалі "пекло", то ще випробування, тут треба просто пережити і перетерпіти, а не давити її характер.
Але наш пострадянський простір дуже любить пишатися своєю слухняною дитиною, а що хорошого в тому, що вона слухняна завдяки тому, що ви придушили її характер? А потім дивуєтеся, чому вона не може адаптуватися до світу.
Той, хто подорожує світом, може спостерігати таку картину. Якщо ви зайдете в МакДональдз де-небудь у південно-східній Азії, там повний балаган. Всі шумлять, кричать, пищать, стоять на головах. Їхні діти більш відкриті, вони завжди підійдуть до іноземця, вони поговорять з ним, привітаються, попрощаються, спитають як звати, звідки він. Вони не такі "забиті" як ми, діти радянського фольклору.
Найскладніше — стати своєму сину непотрібною!
Тут дуже тонка грань. Ви повинні давати дитині "контрольовану свободу". Тобто, ви мати, ви є, ви любите її, це база, про яку повинна знати дитина в будь-якому віці.
Ваша безумовна любов до дитини дасть їй потрібні опори в житті.
Далі ваше завдання заохочувати її і підкреслювати самостійність. Ви повинні сформувати і виростити в ній відчуття "я можу це самостійно", але при цьому, якщо в неї не буде виходити, вона може розраховувати на вашу підтримку і любов.
Відстаньте від своєї дорослої дитини, забудьте про коментарі, що їй треба сьогодні надіти шапку або знайти роботу. Розбереться сама.
Звучить просто, але реалізувати складно. Тому що зазвичай мама вклала все в дитину, забула про своє особисте життя і не може її відпустити.
Парадокс у тому, що тільки коли ви її відпустите, спочатку вона дійсно від вас віддалиться, але пройде час, вона стане на ноги, ваші стосунки стануть тільки міцнішими і кращими.
Тому що вона перестане задихатися від вашої гіперопіки.
