Мудра притча про змію та пилку: Піддаючись гніву або засуджуючи тих, хто заподіяв нам зло, ми ранимо самих себе

Є така стара байка про змію. Повзла кудись у своїх справах, випадково зачепила залишену на підлозі пилку і подряпалася, інформує Ukr.Media.

Замість того, щоб просто звиватися далі, змія образилася. Розвернулася і з усієї дурі вкусила метал. Порвала пащу. Біль пекельний, істерика. Змія вирішує знищити ворога — обвивається навколо леза всім тілом і починає душити.

Фінал очевидний. З пилкою нічого не сталося, а змія порізала себе на шматки.

Я спостерігаю цю картину щодня. У робочих чатах, на дорогах, у коментарях. Хтось бовкнув дурість, підрізав на світлофорі, написав пасивно-агресивний імейл. Це і є та сама пилка. Вона існує. Але ми не можемо пройти повз. Треба ж довести, відповісти, вкусити.

Ми вмикаємося, витрачаємо час, палимо нерви, намагаємося «задушити» ситуацію своїм гнівом. А по факту — просто ріжемо самі себе об чиюсь тупість або звичайнісіньку випадковість. «Пилці» взагалі плювати, вона глуха і залізна. Їй не боляче. А ти сидиш із підвищеним тиском і зіпсованим днем.

Іноді найкраща реакція на образу чи чийсь ідіотизм — повзти далі. Не через якусь там просвітленість чи емпатію. Суто з прагматичних міркувань. Щоб залишитися цілим і не витрачати себе на металобрухт.