Такі фрази вириваються на ходу й зопалу: дитина розлила молоко, втретє не вдягла шапку, сперечається перед гостями. Від стресу, коли у цей момент не бачиш іншого виходу — зриваються майже всі батьки.
Ранять слова, які оцінюють саму дитину, а не її вчинок, знецінюють її почуття або відштовхують її. Натомість треба назвати, що сталося і що ви відчуваєте, а також сказати, що робити далі.
«Ти дурний» і «Що за дурна ідея»
Дитина чує в цьому оцінку себе загалом, а не своєї помилки. В експериментах із дітьми 5-6 років навіть м’яке «я в тобі розчарована» після невдачі змушувало їх частіше звинувачувати себе й рідше братися за виправлення, ніж зауваження про те, як саме це було зроблено.
Натомість: описати, що сталося і що тепер потрібно: «Молоко розлилося. Потрібна ганчірка». Якщо вам не подобається її ідея, скажіть, що саме вам у не подобається: «Мені так не підходить, тому що…».
«Ти не розумієш, про що говориш»
Так зазвичай обривають суперечку або розповідь, яка здається дитячою нісенітницею. А дитина, яку вислуховують, охочіше ділиться своїми проблемами — і потім, коли подорослішає.
Натомість: дослухати й переказати своїми словами, що зрозуміли: «Отже, тебе образило, що брат штовхнув тебе й обізвав?». Якщо думка ще не сформована, запитайте: «А чому ти так думаєш?».
«Не плач, немає через що засмучуватися»
Зазвичай це кажуть із найкращих міркувань — щоб дитині якнайшвидше стало легше. Але коли почуття заперечують, дитина злиться ще дужче, а діти, чиї засмучення знецінюють, гірше вчаться з ними давати собі раду й рідше звертаються по допомогу. Пожаліти — не означає зробити з мухи слона: коли дитину зрозуміли, їй легше заспокоїтися.
Натомість: назвати почуття: «Ти, схоже, дуже засмутився», «Так, прикро». Якщо малюк сам не може сказати, що з ним, запитайте: «Ти злишся чи тобі сумно?». А коли заспокоїться — «Що будемо з цим робити?».
«У тебе ніколи не вийде»
Така фраза підказує дитині, що проблема в ній самій. А в експериментах зі школярами 10-12 років ті, хто після невдачі вирішував, що він просто «нездібний», рідше хотіли братися за завдання знову.
Натомість: спробуйте просте слово — «поки»: «не вийшло» звучить як вирок, а «поки не виходить» — як дорога вперед. «Поки не виходить. Подумаймо, що спробувати інакше». А коли вийде, хваліть старання, а не «розум»: «Ти над цим попрацював». Діти, яких у віці одного-трьох років хвалили за старання, до 7-8 років охочіше бралися за складне.
«Ти ще замалий, щоб знати, чого хочеш»
Приблизно у два-три роки дитина починає розуміти, що вона окрема людина, і хоче хоч трохи вирішувати сама — звідси нескінченні «ні» та «я сама». Це нормальна частина дорослішання: коли їй вдається щось зробити самій, зростає впевненість.
Натомість: дати вибір із двох варіантів, які вас влаштовують: «Вдягнеш піжаму сам чи тато допоможе?», «Сядеш у крісло сам чи я пристебну? Вирішуй». А якщо доводиться відмовити — поясніть, чому: у школярів, яким пояснюють заборони й дають обирати, більше інтересу до навчання й менше витівок.
«Я тебе ненавиджу»
Таке виривається лише тоді, коли злість уже переповнює, — тож говорити поки що зарано взагалі. Педіатри радять зробити паузу: переконатися, що дитина у безпеці, і дати собі кілька хвилин — повільно подихати або вийти в іншу кімнату, — а повернутися, коли охолонете.
Натомість: спочатку пауза. А коли охолонете — сказати про те, що злить, нехай і сильно, але не про дитину: «Я щойно помила підлогу, а тут знову брудні сліди! Я дуже злюся».
«Чому ти не такий, як брат?»
Діти дуже рано помічають, як до них ставляться порівняно з братом чи сестрою. Порівняння можуть спричиняти злість, ревнощі й образу — зокрема на брата чи сестру: коли з дітьми поводяться неоднаково, вони гірше ладнають між собою. Навіть те, кого батьки подумки вважають здібнішим, позначається на навчанні. В одному дослідженні з підлітками через рік трохи краще навчався той, кого батьки вважали сильнішим, хоча до цього діти вчилися майже однаково.
Натомість: говоріть лише про цю дитину і про те, що потрібно від неї: «Іграшки на підлозі. Прибери, будь ласка». Помічайте сильні сторони кожного окремо. А якщо з дітьми поводитеся по-різному (молодший раніше лягає спати), поясніть чому: якщо дитина розуміє причину й вважає її справедливою, така різниця її не зачіпає і не призводить до сварок.
«Ти не маєш права так говорити»
Зазвичай це відповідь на грубість: «Ти зла» або «Ненавиджу». Правило про те, як говорити, — слушне. Але «не маєш права» звучить як заборона злитися, а заборонити дитині відчувати не вийде. Американські авторки книжок про виховання Адель Фабер та Елейн Мазліш формулюють так: приймати можна будь-які почуття, а от деякі вчинки потрібно обмежувати. З їхнього досвіду, коли почуття дітей приймали, ті легше погоджувалися із заборонами.
Натомість: «Мені не сподобалося, що я щойно почула. Якщо ти на щось злишся, скажи мені це по-іншому — тоді я зможу допомогти». А якщо злість на брата: «Бачу, як ти злишся на брата. Скажи йому словами, чого ти хочеш, а не розмахуй кулаками».
«Хоч би ти швидше виріс і пішов із дому»
Це виривається у втомлених батьків, коли здається, що з дитиною вже не впоратися. Вона чує в цьому «ти мені не потрібна». А діти, які почуваються відкинутими, частіше зляться й огризаються, багато хто замикається в собі, щоб не було боляче знову.
Натомість: сказати правду про свою втому, а не про дитину: «Я дуже втомилася, мені потрібно десять хвилин тиші. Потім поговоримо».
«Тобі має бути соромно»
Сором і провина — різні почуття. Провина — «я зробив погано», сором — «я поганий». Присоромлена людина хоче сховатися, виправдатися або знайти винного, а та, хто відчуває провину, — вибачитися й виправити. Тому дослідниця сорому Брене Браун радить відокремлювати дитину від вчинку. А діти 8-10 років, яким пояснюють, як їхній вчинок позначився на іншому, частіше відчувають провину й готові виправити зроблене.
Натомість: «Ти хороша людина — і ти збрехала. А в нашій сім’ї так не можна». Або назвати, кому стало погано: «Маша плаче — ти зламала її вежу. Як це виправити?».
Якщо вже сказали
Це трапляється з кожним. Порада педіатрів проста: охолонути, вибачитися й пояснити, як ви вчините наступного разу, — і стримати слово: так дитина бачить, як виправляти власні помилки. Батьки, які вибачаються перед підлітками, авторитету не втрачають, а діти частіше самі розповідають про свої промахи й рідше брешуть. Тільки вибачатися без «але»: «пробач, але ти сам довів» працює не краще, ніж відсутність вибачення.
Наприклад: «Пробач, що накричала. Я помилилася й образила тебе. Наступного разу я спочатку охолону, а потім говоритиму. Як мені це виправити?».
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!