Завдяки спеціальній гравітаційній лінзі вдалось відкрити невидиму зоряну систему

Дві зірки, які занадто тьмяні для того, щоб їх могли помітити телескопи, видали себе завдяки гравітаційній лінзі, що спотворила світло далекої та яскравої зірки.

Європейський космічний телескоп Gaia проводить детальні астрометричні спостереження за зірками нашої Галактики, точно фіксуючи їх світіння, положення та рух. У 2016 році апарат помітив, що одна з них поводить себе дуже незвично, швидко і різко змінюючи яскравість. Така поведінка пов'язана не з особливостями самої зірки, а з розташованим між нами та нею масивним об'єктом. Для телескопів він залишається невидимий, проте сильна гравітація спотворює світло розташованої далі зірки, видаючи його присутність, інформує Ukr.Media.

Гравітаційна лінза отримала назву Gaia16aye, і автори нової статті, опублікованій в журналі Astronomy & Astrophysics, змогли з'ясувати її природу. Підхід, використаний Лукашем Вирзиковскі з Варшавського університету і його колегами, може виявитися корисним для вивчення інших об'єктів, недоступних для звичайних методів спостережень, — насамперед чорних дір.

«Одинарна лінза, створена поодиноким об'єктом, дає просто невелике, поступове зростання яскравості і потім поступовий спад, по мірі того, як вона проходить на фоні віддаленого джерела, — пояснює Вирзиковскі. — У цьому випадку яскравість не тільки різко падала, але і через пару тижнів так само різко зросла, що дуже незвично».

Для додаткового вивчення незвичайного об'єкту були використані наземні телескопи. Протягом 500 діб спостережень вчені бачили п'ять таких циклів. Дослідники пов'язали їх з гравітаційною лінзою, створеною подвійною зіркою. Обертаючись, така система створює складну систему невеликих і швидко гравітаційних лінз, які викликають різкі зміни в яскравості більш далекої зірки.

Ці зміни дозволили астрономам розрахувати характеристики подвійної, що отримала індекс 2MASS19400112+3007533, не спостерігаючи її безпосередньо. За оцінками вчених, вона включає два червоних карлика масами 57 і 36 відсотків від маси Сонця, які обертаються навколо загального центру тяжкості за 2,88 земних року.

«Ми змогли визначити період обертання системи, маси її компонентів, розміри та форму їх орбіт, буквально все, — каже Лукаш Вирзиковскі,- навіть не бачачи її». Автори вважають, що застосування такого підходу до інших даних Gaia дозволить знайти та описати безліч інших об'єктів, видимих лише як гравітаційні лінзи та недоступних іншим методам.

Підписуйтесь на новини UkrMedia в Telegram
Схожі
Останні новини
Популярні
Зараз читають