Навіщо раніше кип’ятили білизну і чому зараз без цього обходяться

Хто застав прання до автоматичних машин, пам'ятає великий бак-виварку, у якому вирувала білизна, на кухні пару й запах господарського мила, а гарячі простирадла витягали дерев'яними щипцями. Кип'ятили передусім, щоб випрати та відбілити. Відбілювачі того часу діяли лише в дуже гарячій воді, та й мило із содою краще відпирало жир у гарячій.

Гігієна теж була причиною, але не головною. У шкільному підручнику «Домоводство», виданому в Києві 1961 року, так і сказано: білизну кип'ятять не лише для того, щоб усунути бруд, а й щоб продезінфікувати. І кип'ятили тільки білу білизну з бавовни та льону. Кольорову кип'ятити було не можна.

Відбілювачів тоді продавали чимало — порошкові кисневі відбілювачі майже не діяли у воді, холоднішій за 60 градусів. Віддавати кисень, який знебарвлює плями та пожовклість, вони починали тільки в дуже гарячій воді.

Мило в жорсткій воді робило білизну сірою

Друга біда була в самій воді. У воді з-під крана завжди є солі, а в жорсткій їх особливо багато. Мило з'єднується з ними і перетворюється на нерозчинний наліт, який осідає на тканині. Від цього біла білизна сіріє, жовтіє, грубішає і швидше зношується. Підручник 1961 року радив прати в дощовій воді, а якщо її немає, пом'якшувати звичайну. Для цього у воду додавали пральну соду.

У виварку, крім мила, теж клали соду, а ще силікатний клей (рідке скло). Сода пом'якшувала воду, а клей разом із нею допомагав милу розчиняти жир, що в'ївся в коміри та манжети.

Як кип'ятили у виварці

Кип'ятіння було останнім кроком прання. Напередодні білизну замочували на 3-4 години або на ніч у теплій воді із содою та милом, але не довше ніж на добу, інакше вона закисала і починала неприємно пахнути. Потім брудні місця намилювали і прали руками, на дошці або в машині. Далі білизну виполіскували, ще раз намилювали коміри та манжети, і тільки після цього виварювали її.

Прали теж гарячою водою. Багато пральних машин тих років воду не гріли, а лише крутили білизну, тому воду гріли на плиті або брали гарячу з крана і заливали в бак. Заношену білизну ще до виварки відпирали в машині при 80-90 градусах, а руками — у такій гарячій воді, яку тільки терпіли руки.

На кожне відро води для виварки клали столову ложку соди і одну-дві столові ложки силікатного клею. Коли вода нагрівалася, додавали 100-150 грамів мила на відро, чекали, поки воно розчиниться, і закладали білизну. Кип'ятили 30-40 хвилин. Пластмасові ґудзики перед кип'ятінням відпорювали, бо в окропі вони деформувалися.

Кип'ятили не щоразу, коли прали. Якщо білизна була не дуже брудною, її замочували в теплій воді, віджимали і залишали на ніч у дуже гарячому розчині порошку, а вранці злегка прали.

Синька не відбілювала, а ховала пожовклість

Після виварки білизну викручували і полоскали спочатку в теплій, потім у холодній воді. В останню воду додавали синьку. Порошок або таблетку зав'язували в білу ганчірку і цим вузликом підсинювали воду потроху, щоб на тканині не залишилося синіх плям.

Білішою від синьки білизна не ставала, вона лише здавалася білішою. Легкий блакитний відтінок перекриває пожовклість, яка накопичується від прання до прання, і око бачить чистий білий колір. Тому мамині простирадла були на вигляд такими білосніжними.

Чому зараз виварка не потрібна

У 1970-80-х до порошків додали речовину, яка запускає кисневий відбілювач уже при 40-60 градусах. Кип'ятити речі заради білого кольору більше не потрібно, і почали прати в прохолоднішій воді.

Порошки ще й пом'якшують воду самі, тому сірий наліт від мила на тканину більше не осідає. Синьку замінили оптичні відбілювачі в порошку, які також перекривають пожовклість. А гріти воду машина вже вміє сама.

Гаряче прання не зникло зовсім. Програму на 90 градусів виробники машин радять для білої бавовни та льону, наприклад для кухонних рушників, простирадел і скатертин. Це та сама виварка, тільки без бака на плиті та щипців. Синтетику і змішані тканини так не перуть, на них зазвичай стоїть знак «не вище ніж 60», тому перед гарячим пранням варто подивитися на ярлик.