Позувати перед фотооб'єктивами і телекамерами у нього виходить не гірше, ніж грати в футбол. Таким, - веселуном, балагуром, душею компанії, - він був завжди. Не важливо, вигравав "Дніпро" або програвав, Коноплянка виходив до журналістів і давав інтерв'ю, які допомагали відвести душу в разі поразки, і посилити почуття ейфорії в разі перемог. Таким він переїхав і в Севілью.
Унаї Емері говорив, що Коноплянці важко адаптуватися до тамтешніх умов. Але Євгену допомагає його відкритий характер. Власне, тему швидко "просікли" і іспанські журналісти, які образу Коноплянки приділяли навіть більше уваги, ніж його грі. Власне, зрозуміло: Євген, якщо не брати до уваги кількох вдалих матчів в середині осені, на футбольному полі нічим не вражав, а ось в спілкуванні з пресою зумів зберегти (і навіть прикрасити) образ "хорошого хлопця".
Зрозуміло, що і в розташування збірної України Євген Коноплянка не міг приїхати з поганим настроєм (цікаво, таке у Жені взагалі буває?). Несуттєво помилимося, якщо зауважимо, що саме Коноплянці належить велика заслуга у формуванні тієї атмосфери, яка панувала в таборі збірної України під час підготовчих до чемпіонату Європи зборів. Атмосфери грайливою, потішної. І це "вердикт" не тільки українських журналістів. Про гарному настрої українців писали поляки, німці і французи, які за службовим обов'язком також детально стежили за тим, що діється в розташуванні "жовто-синьої" КОМАНДИ..
Все це виглядало насправді перспективно. Адже відомо, що скутому, затиснутому колективу важче реалізовувати свій потенціал. Під тиском відповідальності і постійного психологічним навантаженням нескладно і "перегоріти", тому Коноплянці з його балагурно-забавним характером належало розряджати атмосферу не тільки за межами поля, а й безпосередньо в грі.
Адже він, - Коноплянка, - ніколи до цього не породжував сумнівів в тому, що здатний тримати баланс між невимушеним і відверто нехлюйство ставленням до роботи. Але матч проти Північної Ірландії, до всього іншого, став переломним і в цьому компоненті. Це було чи не вперше, коли посмішка Коноплянки дратувала. Дратувала тим, що в момент повного знищення самодостатності й самобутності українського футболу лідер національної команди так і не зміг вийти з образу доброго маленького хлопчика, не зміг проявити суті мужика, яка, можливо, була в тій ситуації єдиною зброєю, здатною врятувати від ганьби.
Втративши м'яч в боротьбі з опонентом і одночасно опинившись п'ятою точкою на газоні, Євген у відповідь на заклик арбітра підніматися, розсміявся. Віддавши з центру передачу на лівий фланг в напрямку Коваленко, до якої самотній Віктор фізично не міг дістатися, Коноплянка замість вибачення розцвів обличчям як на передовиці глянцевого журналу. А ірландці тим часом зосереджено, цілеспрямовано і зібрано вбивали залишки гідності українців.
То чи варто дивуватися, що нарцисична натура Євгена Коноплянки не витримала критики інтернет-користувачів, журналістів, експертів і вибухнула реакцією? Відмовившись спілкуватися з пресою, не приховуючи при цьому своєї образи, Коноплянка висловив своє "фе" всім тим, хто "зважився» не розділити грайливого настрою лідера збірної України у момент футбольної трагедії. Що ж, навіть під час чуми бувають банкети. Навіть під час трауру клоуни радіють. Тільки не всі, на щастя, в цирк ходять.
