Олеся Жуковська: "Ніколи не знаєш, який день для тебе стане останнім"

Три роки тому об 11.44 на сторінці 21-річної Олесі Жуковської у соцмережі з'явилася фраза, яка всіх шокувала: "Я вмираю". За хвилину до того, як дівчина зробила цей запис, у її шию влучила куля...
"20 лютого вранці ми стояли з активістами та медиками біля стели Архистратигу Михаїлу. Раптом почула постріл. Я не зрозуміла, що сталося. Та через декілька секунд відчула пекучий біль і побачила, як із шиї ллється кров. Біля мене стояв хлопець і не відводив погляду: "Тебе поранив снайпер", - згадує дівчина.
Олесі зробили операцію, після цього під'єднали до апарату штучного дихання. Дівчина не здавалася, дихала. Вона вижила на зло всім ворогам. Газета "Експрес" поцікавилася в Олесі, чим вона займається тепер та які у неї плани на майбутнє.
- Як твої справи, Олесю?- Нема на що скаржитися. Дякую Богу, що жива. (Усміхається). Зараз навчаюся вже на четвертому курсі медичного університету. Зізнаюся, після того, як мене підстрелили і я вижила, життя змінилося. Я навчилася цінувати кожну хвилину й радіти дрібницям. Тепер намагаюся встигнути якомога більше. Адже ніколи не знаєш, який день для тебе стане останнім.

Живу активно. Люблю музику, тож часто їжджу на концерти. Люблю подорожувати Україною, мрію побувати в усіх країнах світу. Спершу почну з туру Європою. Та й просто в гори піти з наметами мені також до вподоби. А ще люблю татуювання. У мене воно не одне, і кожне щось символізує.
- Не хочу навіювати погані спогади, та скажи, часто згадуєш той день?
- Так, звісно. Деякі маленькі дрібнички вдається забути. Та головні події часто з'являються перед очима. Стає страшно. Спершу навіть було важко ходити по Майдану, адже одразу згадувався весь цей жах. Та тепер вже трохи легше. Щастя, що хоч поганих снів не бачу.
- Якби був ще один Майдан, пішла б?- Залежало б за що - за що люди виходили б на вулиці. Зараз нам не до Майданів, у країні - війна. Треба робити щось з тим, що відбувається на сході. Бо ж люди вмирають... Там багато моїх друзів.
Страшно за них. Сама туди поки що не їжджу, не наважуюсь. Більше не буду випробовувати долю. Хто зна, чи трапиться таке чудо, як три роки тому, ще раз. Можу допомагати пораненим тут.
- Знаю, що ти отримала чимало нагород. Що вони для тебе означають?
--Так. Маю декілька грамот, Президент нагородив орденом "За мужність" ІІІ-го ступеня. Для мене це пам'ять, сторінка в історії мого життя. Раніше на вулицях мене часто впізнавали. Перехожі просто говорили: "Дякую, Олесю!".
- Багато людей кажуть, що жертви Небесної сотні --марні. Що думаєш ти? - Не можна категорично говорити, що вони марні. Якби не було Майдану, хто зна, де б ми зараз опинилися і яким би було наше життя. Люди боролися за волю, свободу... Однак те, що наразі всі ці жертви ще невиправдані - факт. Дорогою була плата за майбутнє, а натомість ще багато обіцянок нова влада так і не виконала. Дуже прикро, і це треба змінювати.