Кримінальна справа за фактом депортації кримських татар має стати лише прелюдією до цього трибуналу над комунізмом.

Повідомлення Генпрокуратури про підписання підозри Йосипу Сталіну і Лаврентію Берії в організації депортації кримських татар викликало у багатьох українців напад нестримного реготу. Мовляв, дивак-людина генпрокурор Юрій Луценко збирається садити мерців, передає Ukr.Media.

Особливо веселило обивателів те, як Юрій Віталійович збирається свої підозри вручати, що, згідно з Кримінально-процесуальним кодексом, просто необхідно. І якщо мумії товариша Сталіна підозру можна покласти в труну, розкопавши попередньо могилку під кремлівською стіною, то з Лаврентієм Павловичем все ще складніше питання, де покояться його тлінні останки, досить невідомо. Справу ускладнює також і те, що обидва навряд чи зможуть розписатися в отриманні.

Загалом цирк з елементом зомбі-хорору. Однак зводити все виключно до жартів і неробам-прокурорам, яким більше нічим зайнятися, категорично неправильно. Юридична логіка у кримінальній справі про депортацію кримських татар є і чимала, всупереч тому, що з покаранням винних ми запізнилися років так на 60.

Кожен раз, коли в Україні розгорається черговий холівар навколо комуністичної символіки, пам'ятників та іншого спадщини "диктатури робітників і селян", звучить думка і про те, що Україні, так і всьому людству разом з нею потрібен другий Нюрнберзький процес. Цього разу над комунізмом. І цей процес повинен винести чіткий юридичний вердикт про злочинну та людиноненависницький характер комуністичного режиму. Адже, з одного боку, всі розсудливі люди в Україні не мають жодних сумнівів щодо характеру комуністичного режиму, але з іншого — в путінській Росії в останні роки доклали чимало зусиль для реабілітації "ефективного менеджера" і переможця у Другій світовій Йосипа Віссаріоновича, а з Москви нова мода на старого вождя перекидається і до українських "ватників", з чим ми просто зобов'язані боротися і не тільки агітаційними, але і чисто юридичними методами.

Що ж стосується депортації кримських татар, то необхідність, хай і чисто формальною, правової оцінки цього злочину вкрай важлива для нас у контексті деокупації півострова. Власне, кримінальну справу за фактом депортації було порушено прокуратурою Криму ще в 2015 р. якщо не з юридичним, інформаційним натяком провести паралель між злочинами сталінськими і путінськими.

Не можна не нагадати, що в українській юридичній практиці кримінальні справи проти мерців-комуністів — річ не нова. У 2009 р. СБУ порушила кримінальну справу за фактом організації Голодомору 1932-1933 рр.

Обвинуваченими у цій справі пройшла вся комуністична верхівка СРСР і УРСР на чолі все з тим же Сталіним. Тоді теж багато сміялися, однак справа дійшла до суду, який, у відповідності з діючим кримінально-процесуальним законодавством, досить швидко підтвердив висновки слідчих СБУ про організацію на території УРСР геноциду українців, після чого суд закрив справу через смерть усіх підозрюваних. В сухому залишку після цієї справи маємо лише рішення суду про організацію в Україні комуністичним керівництвом геноциду, що для глобального засудження комуністичного режиму явно недостатньо, але і важливо. Зрештою, більшість цивілізованих країн, незважаючи на істерики росіян, визнали Голодомор геноцидом.

Власне, депортація кримських татар також має всі ознаки геноциду. За існуючими даними в процесі депортації загинуло до чверті всіх депортованих, що в процентному співвідношенні навіть більше, ніж втрати СРСР у Другій світовій і втрати України від Голодомору. Саме цей факт і повинні довести прокурорські слідчі.

Що ж стосується суду над організаторами депортації, то тут, швидше за все, все буде так само, як і в історії з справою Голодомору, — її закриють у зв'язку зі смертю підозрюваних. Засудження мертвих наше законодавство поки що не передбачає. Тим не менш залишиться судовий вердикт, який визнає депортацію кримських татар злочином, а то і геноцидом.

І ось тут настане найголовніше. Засудження комуністичного режиму на цьому закінчуватися не повинно. І вердикт про Голодомор, і вердикт про депортацію повинні стати лише прелюдією справжнього трибуналу над комуністичним режимом, нехай і запізнілого. І українські юристи вже зараз повинні думати, як такий трибунал юридично правильно організувати. Комунізм повинен отримати свій Нюрнберзький трибунал, і українці разом з кримськими татарами більше інших зацікавлені в його організації.