Цей випадок стався в 1975 році. Я тоді навчався у восьмому класі. Вчився так собі, на трієчки, інформує Ukr.Media.
Після того як стався цей випадок, вчителі зібрали наш клас і попередили, щоб ми не поширювали чутки і нікому не розповідали про те, що сталося, навіть своїм батькам.
Та хіба можуть діти зберігати секрети.
В класі у нас навчалася сама звичайна дівчинка Катя Яготкіна. Нічим вона не відрізнялася від учнів. Навчалася як і всі дівчата на четвірки і п'ятірки. Грала в ті ж ігри, що і всі.
Мріяла про майбутнє як і всі підлітки. Була у неї тільки одна подружка, Свєтка, худенька і хвороблива дівчинка. Може у Каті і були подруги поза школою, але в класі була тільки одна.
Перерви вони проводили разом. І уроки робили разом. Якщо отримували п'ятірки, то обидві. Якщо були помилки в завданні, то в обох.
На вулиці стояла весна. І в такий час страшно не хотілося вчитися. Йшов останній урок. Ще двадцять хвилин і свобода. Вчителька щось мляво пояснювала біля дошки.
І тут Свєтка, подружка Каті, падає на підлогу і лежить без руху.
Це тільки в кіно діти кидаються на допомогу. У нас все було навпаки. Діти налякалися таким видовищем відсунулися подалі від лежачої на підлозі.
Єдина хто кинувся до дівчинки це перелякана вчителька.
— Михайлов, побіжи набери води, банка біля квітів. Андрєєва біжи запрошуй директора, і в швидку нехай зателефонують.
Діти не роздумуючи кинулися виконувати вказівку вчителя. Свєтка лежала не ворушилась. Принесли води і вчителька почала обтирати змоченою рукою обличчя дівчинки.
Прибіг директор.
Через якийсь час приїхала швидка і нас усіх попросили вийти з класу. Ми стовпилися в коридорі. Тільки Катя стояла окремо від усіх.
Хвилин через десять вийшла бригада в повному складі. Свєти не було. Лікар підійшов до вчительки:
— Викликайте міліцію. Загалом, все як годиться.
— Що з нею, — запитала вчителька
— Вона вже хвилин двадцять як мертва, — тихо сказав лікар, щоб не почули діти.
Запанувала повна тиша.
— Свєтка, — Катя закричала й кинулась у клас.
— Катя не можна. Не можна туди, — крикнула вчителька.
Але Катя вже забігла в клас і підбігла до лежачої подруги. На секунду вона зупинилася і впала подрузі на груди.
— Свєтка живи, — повторювала вона одні і ті ж слова, нескінченну кількість разів, — Живи. Живи.
Учителька схопила Катю за руку і почала відтягувати її від подруги.
— Та залиште ви її, — сказав лікар.
Минуло ще п'ять хвилин. Біля подруг стояли мовчки вчителька і лікар. І тут рука Свєти поворухнулась. Катя сіла біля Свєти і стала гладити її по обличчю. Світлана відкрила очі.
— Але це неможливо, — прошепотіла лікар.
Що тут почалося, це треба бачити. Свєтку поклалина носилки і бігом зі школи.
На наступний день Катя не прийшла на заняття. Батьки попросили. Сказали немає сил у неї. А нас вчителі зібрали всіх і попередили, щоб ми не базікали багато.
Через тиждень Катя і Світлана сиділи вже разом на заняттях. Однокласники запитували Катю. Що це було? Як вона змогла оживити подругу? За законами природи неможливо таке.
— Не знаю, — відповіла Катя, — просто я дуже сильно хотіла, щоб Свєтка жила...
