Колись ці зуби вільно умощувалися в щелепах наших пращурів і старанно перемелювали жорстке сире м’ясо, коріння, горіхи. Та минали тисячоліття, змінювався раціон — і щелепи поступово вкорочувалися. А зуби мудрості, що залишилися незмінними, перетворилися на джерело нескінченних проблем.
Відповідь на питання, чому так сталося, дала антропологиня Норін фон Крамон-Таубадель із Кентського університету. Вона проаналізувала черепи та нижні щелепи представників одинадцяти людських популяцій із різних куточків світу. П’ять із них жили переважно полюванням, рибальством і збиральництвом, тоді як шість уже спиралися на землеробство.
І саме перехід від мисливсько-збиральницького укладу до землеробського став переломним моментом у біологічному розвитку людини. Замість жорстких сирих продуктів на столі з’явилися каші, варені овочі, термічно оброблена, значно м’якша їжа. Щелепи почали формуватися інакше.
У мисливців-збирачів нижня щелепа була довшою та вужчою — саме такою, якою зручно пережовувати жилаве м’ясо й сирі рослини. Річ у тім, що механічне навантаження від жування в дитячому віці безпосередньо стимулює ріст щелепних кісток. А сучасні діти, які харчуються переважно м’якою, перетертою, термічно обробленою їжею, просто не дають своїм щелепам достатньої «тренувальної» роботи. В результаті щелепи виростають коротшими й ширшими.
У вкороченій щелепній дузі всім зубам банально бракує місця. Останні в ряду — «вісімки» — опиняються зайвими. Вони прорізаються під кутом, тиснуть на сусідні зуби, спричиняють запалення ясен, біль і викривлення прикусу. Те, що колись було надійним інструментом виживання, стало для нас справжнім покаранням за м’який хліб і пюрешки.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!