Ганна та Семен прожили разом 4 роки, використовуючи форму, яка в сучасному суспільстві називається «цивільний шлюб». А якщо говорити відверто, то спільне проживання. Молоді люди просто орендували квартиру, діливши витрати. Дівчина, звісно, таємно мріяла про шлюб. Чоловік вагався. І, можливо, вагався б ще років п’ять, якби не одна обставина. Ганна завагітніла.
Після того, як на сімейній нараді мама, тато та сестра Семена обговорили дві смужки тесту Ганни, було прийнято рішення — оформити офіційний шлюб. Актом нечуваної щедрості стала покупка квартири, в якій Ганна мала стати власницею.
Трохи пізніше виявилася і ще одна цікава деталь. Виявляється, загадкове формулювання «власниця» означала лише те, що Ганна у квартирі мала право готувати, прибирати та народжувати дітей. А оформлена вона була на майбутню свекруху, тобто на матір Семена. От це подарунок.
Незважаючи на те, що майбутній чоловік щасливо посміхався, Ганну ця новина зовсім не порадувала.
— Зачекай хвилинку! — сказала вона нареченому. — Ти хочеш сказати, що у тебе буде квартира, а у мене ні? І що в будь-який момент твоя мама зможе виставити мене на вулицю?
— Ну, це ж лише формальність! — виправдовувався наречений. — Ми ж не збираємося розставатися. Але, з іншого боку, якщо ти вирішиш від мене відмовитися, подавши на аліменти, ти не зможеш вигнати мене на вулицю. Все по-чесному.
— Я згодна, але у мене є одна умова… — сказала Ганна. — Я теж у шлюбі буду збирати на квартиру. І записана вона буде виключно на мою маму. Я все одно планувала ділити з тобою гроші на купівлю житла, а тепер, раз у тебе є квартира, а у мене немає, то буду збирати на свою. Не хочу бути на вулиці, якщо одного разу через 20 років тобі захочеться знайти собі молоду.
Коментарі