
На морських картах трапляється дивна назва «кінські широти». Так називають ділянку океану, з якою пов’язана похмура історія про моряків, які викидали за борт коней. І кожен, хто чує цю історію, найперше питає, навіщо викидати коня посеред океану, якщо на кораблі кінчаються припаси, а тварину можна з’їсти?
Так, коней справді викидали за борт. Дорогою до Америки на вітрильниках гинуло дуже багато тварин, тому у воду скидали вже мертвих або ледь живих. Ще в 1770-х роках моряки казали, що смуги штилів в Атлантиці гублять коней, так ці місця й почали називати кінськими широтами.
Пастка посеред океану
Кінські широти — це дві океанські смуги, розташовані приблизно на 30-35 градусах на північ і на південь від екватора. Моряки також називали північну смугу «штилями Рака», а південну — «штилями Козерога».
У цих широтах часто стоїть штиль або віє слабкий вітер, світить сонце і тримається суха спека. Тому вітрильники опинялися тут у пастці. Без вітру кораблі застрягали на одному місці днями й тижнями. У 1775 році супутник капітана Кука в плаванні записав у щоденнику, що штиль у цих місцях часом тримався цілий місяць.
Скарб конкістадорів
Навіщо взагалі було везти коней через океан? Річ у тім, що в Америці своїх коней не було, місцеві вимерли ще наприкінці льодовикового періоду. Кожного коня на континент завезли європейці. Перших тварин привіз Колумб під час свого другого плавання в 1493 році.
У військових походах кінь давав головну перевагу. Купити його на місці не було де, тож коштували тварини дуже багато.
Випробування дорогою
Перевозити тварин морем було складно. Коней піднімали на борт на снастях, майстрували для них ясла і брали з собою запас корму. У дорозі тварин тримали в спеціальних підвісах, щоб вони не рухалися під час хитавиці.
Попри всі зусилля, тварини важко витримували плавання.
- Уже в 1535 році іспанці прозвали ділянку моря між Іспанією та Канарами «Затокою Кобилиць». Тварин там гинуло так багато, що коня, який живим дістався Канарських островів, вважали врятованим.
- На довгих маршрутах часом гинула майже половина табуна. Так, у 1541 році одна з експедицій везла до Бразилії 46 коней, але до берега дісталися лише 26.
Головною проблемою в штиль ставала прісна вода. Один кінь випиває близько 40 літрів на день, а матросові на вітрильнику видавали приблизно півтора літра води на добу. Виходило, що одна тварина випивала денну норму двох десятків людей. Коли корабель надовго застрягав у безвітрі й запаси води закінчувалися, коней і доводилося скидати за борт.
Чому за борт, а не в казан
Живого коня берегли до останнього, бо без нього весь подальший похід втрачав сенс. За борт скидали переважно вже мертвих або ледь живих тварин, до краю виснажених спрагою й важкою дорогою.
Своїх коней іспанці їли тільки тоді, коли іншого виходу вже не залишалося. Такий випадок стався в 1528 році на березі Флориди. Там загін застряг без кораблів та їжі й забивав по одному коневі кожного третього дня, поки люди будували човни для порятунку. А бухту, де це сталося, назвали «Бухтою Коней».
І ще одна версія
Найстаріше пояснення назви «кінські широти» походить від самих моряків, які казали, що ці штилі гублять коней дорогою до Нового Світу. Однак є й інша версія, пов’язана з флотським побутом.
В англійських моряків вислів «мертвий кінь» означав роботу, за яку вже заплатили наперед. Перед рейсом матросам видавали аванс за місяць або два, і ці гроші швидко витрачали. Перші тижні в морі команда відпрацьовувала цей борг. Коли борг нарешті був відпрацьований, на деяких суднах по палубі тягали набите соломою опудало коня і під загальні вигуки скидали його у воду. Втім, чи пов’язана з цим звичаєм назва широт, точно невідомо.




















Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!