Його оплату карткою кілька разів відхилили через недостатній баланс. Вчинок дівчинки та її мами безцінний!

Багато років тому, коли я вперше одружився, у нас було дуже мало грошей, і ми жили від зарплати до зарплати. Ви знаєте, як це — розтягувати останні кілька баксів на тиждень або довше, просто намагаючись дожити до зарплати. Моя дружина була вагітна нашою першою донькою, а я працював неповний робочий день, інформує Ukr.Media.

Я пішов в магазин за декілька днів до зарплати, щоб одержати тільки те, в чому ми абсолютно потребували. Трохи хліба. Засіб для миття посуду. Думаю, баночку майонезу. В цілому, близько 10 доларів. При виході я провів своєю дебетовою карткою, сподіваючись, що платіж пройде (я не знав свого балансу). Касир незворушно відповіла: «Відмова. Спробувати ще раз?»

Я попросив її повернути картку, потім я провів нею з новим підсумком, прибравши одну річ. Касир, тепер обурено: «Знову відмова!»

«Будь ласка, візьміть ще одну річ» — сказав я касиру.

Знову відхилено.

Я відчув на собі очі черги покупців, нетерпіння касира, ганьбу того, що я не можу дозволити собі основні продукти, ганьбу всіх у черзі, які мали досить гарне уявлення про мій жалюгідний банківський баланс. Я схилив голову, коли востаннє спробував оплатити, але все ще соромився, коли карта була схвалена для покупки цієї буханки хліба. Я взяв чек і кинувся до машини, бажаючи зникнути, відчуваючи себе приниженим.

Майже добігши до машини, я почув голос маленької дівчинки позаду мене, дівчинки, яка стояла поруч зі своєю матір'ю в черзі.

«Містер! Містер!»

Я обернувся, і вона простягнула руку, щоб передати мені пластиковий пакет. Він був наповнений тими речами, які касирка поклала назад.

«Все в порядку — ми купили це для вас.»

Здивований, ні, — вражений і смиренний, я пробурмотів «спасибі», підійшов до моєї машини, поклав голову на кермо і ридав. З соромом, з вдячністю, з безглуздістю мого становища, з розчаруванням в собі як «годувальника», поки не здатному подбати про основні зобов'язання.

Минуло близько 20 років, але цей спогад все ще живе, і я все ще вдячний цій маленькій дівчинці та її мамі, і я все ще плачу, коли думаю про те, як такий маленький вчинок може так багато значити для потребуючої людини. З тих пір я допомагав людям, коли ми могли собі це дозволити (так, навіть у продуктових магазинах), і я нагадую собі, що іноді у ангелів є тіла з плоті і кісток.

Ніколи не недооцінюй силу доброти. Для когось це маленький вчинок, а для когось це може означати цілий світ.