Колись я випадково натрапила в журналі на думку, яка хоч і не перевернула мого життя догори дриґом, але суттєво його полегшила. Звучала вона так:
«Щоб не сталося — в усьому шукайте переваги».
До 35 років я жила за лекалами: «зроби все, що у твоїх силах, і навіть більше». Тепер я змінила тактику. Мій новий життєвий девіз: «Життя мудріше за нас, і воно саме розставить усе по місцях».
Згодом я подивилася фільм, зараз уже й не згадаю його назву, — після якого почала ще більше цінувати свого чоловіка. Чому? Та тому, що там головний герой частенько телефонував жінці з короткою, але вичерпною фразою: «Я так більше не можу. Я стріляюся!». І їй доводилося мчати, рятувати його, відтягувати від краю прірви.
Пам’ятаю, як тоді я перевела погляд з екрана телевізора на чоловіка, який дрімав у кріслі. Він ніколи, ну, майже ніколи, не змушує мене зайвий раз нервувати.
І та ситуація, у якій ми всі зараз опинилися, я переконана, дана нам аж ніяк не для масового занепаду чи злиднів.
Увесь цей період це час для переосмислення власного життя. Щоб ми нарешті збагнули, що є головним, а що другорядним. Без чого можна обійтися, а без чого не проживеш і дня. Я переконана, багато хто з нас уже переглянув свої орієнтири. Хтось почне дбайливіше ставитися до батьків, а хтось нарешті навчиться відкладати гроші.
Тож не будемо, як герой «Діамантової руки» розпачливо кричати: «Шефе, все пропало, все пропало!».
Давайте просто гідно переживемо цей період і згодом пишатимемося собою — що змогли, що вистояли.
А ще згадалися рядки, якими я хочу поділитися з вами:
Для втіхи планета не дуже облаштована.
Тож щастя виборюй у прийдешніх днів.
Зламати життя своє — діло не хитре.
Його збудувати — стократно складніш.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!