Водій з Англії вів сидячий спосіб життя і гладшав на очах, але одного разу вирішив змінити своє життя і схуд на сто кілограмів. Допомогла турбота про доньку і дитяча жорстокість, адже без них гарних метаморфоз могло і не бути, інформує Ukr.Media.
Чоловік на ім'я Карл Продрік працював водієм у великій автомобільній компанії і ніколи не стежив за тим, щоб харчуватися здоровою та правильною їжею: протягом дня шофер з Рочестера, Англія, часто перекушував бутербродами й фастфудом з заправок, де він, як можна логічно припустити, був частим гостем.
Після декількох років роботи чоловік помітив, що почав набирати вагу, і щомісяця він ставав дедалі більшим, збільшуючись буквально на очах.
У цей час у Карла підростала донька Рубі, яку він нерідко забирав з дитячого садка. Саме дівчинка стала причиною для того, щоб водій переглянув свій спосіб життя.
"Я помітив, що щоразу, коли я приїжджаю за Рубі, на мене у всі очі дивляться її подружки і друзі. Я розумів, що для них я просто величезний велетень."
Карл усвідомлював, що незабаром донька має піти до початкової школи, де ставлення її нових приятелів до тата із зайвою вагою могло бути не таким лояльним.
"Ви знаєте дітей. Вони шукатимуть будь-які слабкості, щоб когось образити. Я не хотів, щоб цією причиною став я. Я взагалі б не хотів, щоб її хтось ображав, і вирішив зробити все, щоб не давати хейтерам зброю. Правда, Рубі сама ніколи не говорила мені про мою вагу, але я все чудово розумів. Я не хотів бути "товстим татом"."
Сказано — зроблено: чоловік серйозно взявся за справу, змінивши не лише раціон харчування, але і записавшись до спортзалу. Результати перевершили усі очікування — за 10 місяців Карл схуд на 63 кілограми. Хоча і цього татові Руді здалося замало — він зважився на шлункове шунтування (операція зі зменшення розміру шлунку) і позбувся ще 57 кілограмів.
Відтоді Карл почав тренуватися п'ять разів на тиждень і навіть вирішив взяти участь у лондонському напівмарафоні, щоб зібрати кошти на дослідження онкологічних захворювань.
"Я більше не хочу працювати водієм, я втомився від сидячого способу життя. Я лише їздив і їв, причому багато. Моєю слабкістю були чипси, і я міг з'їсти кілька упаковок їх на день. Я не відчував проблем зі здоров'ям, тому, якби не Руді, я не знаю, чи зміг би зважитися на зміни, чи ні. Зараз їжа для мене просто паливо."
