Одну бабусю в лікарні перевели до іншої палати. До гіршої палати. Це м'яко сказано, бо жорстко там було лежати. Там багато жінок лежало, — умови були не дуже. Стара лікарня. З вікон дме, ліжко залізне старе, тонкий матрацик. І мало уваги. На жаль, буває таке, інформує Ukr.Media.
А на хороше місце, яке раніше займала бабуся, у двомісну палату, поклали багату, ще не стару жінку. Її син займав високу посаду. І він усі свої зв'язки використав, щоб його мамі було краще. Це похвально і зрозуміло, звісно. Але життя жорстоке. Іноді, щоб комусь стало краще, треба, щоб іншому стало гірше.
Другу пацієнтку з тієї двомісної палати теж виселили. Багата жінка хотіла сама лежати і їсти свої апельсини та ананаси. І хороші ліки. І вимагала, щоб другу пацієнтку теж перевели кудись, до простих людей.
Вона не так вже й сильно хворіла. Але рідні змусили її госпіталізувати. А потім дзвонили в різні міністерства, щоб змусити лікарів якомога краще лікувати цю жінку. І самі дзвонили теж, то обіцяли щось, то погрожували неявно... Вимагали і тиснули.
Бабусі було трохи сумно, але вона життя прожила і знала, що так буває. Звикла до несправедливості і навіть несправедливістю те, що сталося, не вважала. Хто вона така, щоб бути незадоволеною? Просто бідна бабуся.
Тим більше, сусідки по палаті її пригощали — вона самотня була, син загинув давно. І розмовляли з нею. З нею давно ніхто особливо не розмовляв. І дали їй теплий плед, подушку, винограду і смачної розчинної локшини. І сік, і яблучко, і журнал з картинками. І ліжко трохи відсунули від холодного вікна.
А лікарям було ніяково, соромно навіть. І вони з подвоєною увагою до бабусі ставилися. І бабуся одужала, хоча шансів було не дуже багато. Та майже й не було. Але одужала! І друга жінка теж одужала, хоча була тяжка. Їй, можна сказати, пощастило. Її в реанімацію тоді поклали, виявилося, що вчасно. Все на краще.
А багата жінка не одужала. Хоча їй дісталося все найкраще. І догляд за нею був хороший. Але з невідомої причини їй ставало все гірше. І лікарі руками розводили, але зробити нічого не змогли. Хоча найкращі ліки давали і постійно заходили до палати...
Потім одна санітарка сказала, що в тій палаті часто гинуть хворі. Там смертне місце. Хоча дуже хороша палата, її добре відремонтували. І ліжка там нові, і вікно пластикове. Її і відремонтували, щоб ніби зняти прокляття, оновити. І клали в ту палату безнадійних хворих. З одного боку, щоб їм було краще. З іншого — ну самі розумієте. Безнадійному хворому палата ніяк не зашкодить. Гірше не буде. Хоча це мракобісся.
А може, багата жінка повірила в небезпеку свого становища, — раз навколо неї так і метушилися, так і бігали, стільки ліків давали. А може, самому погано лежати в палаті. Навіть якщо є апельсини і дорогі вітаміни.
Але займати чуже місце небезпечно. Це може бути згубне сидіння, як при дворі короля Артура. В усьому є якийсь сенс і порядок, — справедливість — це теж порядок. І порушувати порядок не треба, щоб не рухнула будівля нашого щастя.
