За часів мого дитинства, яке припало на 80-ті роки, кожен поважаючий себе хлопчик повинен був мати складаний ножик.
Причому я чітко пам'ятаю мій перший ніж типу "рибка".
Пам'ятаю навіть, як я його втратив. Це було точно в день мого народження. Виповнювалося мені тоді 4 роки, і сиділи ми з друзями на дровах.
Тут треба сказати, що до того як на початку 90-х у нас провели газ, перед кожним будинком була величезна купа дров (на чорний день). Ці дрова роками лежали й чекали своєї черги, але черга ніяк не підходила, тому що основним паливом на той момент було вугілля. А дрова так і лежали.
Отож сиділи ми на дровах, про щось базікали, і в один момент ножик вискочив з рук і впав між колодами кудись у надра дров. Дістати його не було жодної можливості. Це було жахливо прикро.
Але зате був і плюс — того ж дня дідусь подарував мені свій старий ножик.
В чому суть історії?
Та в тому, що тоді у чотирирічного малюка вже був свій ніж, і він міг ним користуватися! І було це цілком нормально і природно. А зараз? У скільки років батьки дозволять дитині взяти в руки ніж? Років у 8-9 і це в кращому випадку.
І постійно всі говорять, акселерація, мовляв, молоде покоління дорослішає швидше. По-моєму це нісенітниця. У 80-х ми в 5-6 років вже були дорослими і самостійними. Багато чого могли робити самі. Сучасні діти доходять до такої самостійності років до 10.
Яка тут акселерація?
Я погуглив і знайшов відповідне слово.
"Децелерація — процес, зворотний акселерації, тобто уповільнення процесів біологічного дозрівання всіх органів і систем організму".
Саме так. Зараз школу закінчують у 18-19 років, тому що немає ніяких "шестирічок", діти йдуть у 7-8 років. Плюс 12 класів (четвертий ніхто не пропускає) і на виході — ніби дорослий, навіть права вже є, а по суті дитина.
Все стало проходити із запізненням — школу закінчуємо в 18, сім'ю створюємо в 26-28 (треба ж спочатку реалізуватися), дітей заводимо в 30-40 (треба ж для себе пожити). Децелерація в усій красі! Та й на пенсію тепер виходити будемо пізніше.
Загалом, для свого сина я не хочу такого майбутнього. І тому на його чотириріччя вирішив подарувати йому складаний швейцарський дитячий ножик Victorinox з заокругленим вістрям. А ще в ньому є пилка по дереву і комбі викрутка — саме те для хлопця. І рогатку собі змайструвати і відкрутити щось можна.
Я, звичайно, не вважаю, що ми дорослішали раніше тільки через наявність складаного ножа. Справа швидше в довірі та відповідальності. Батьки нам довіряли, а ніж був скоріше символом, символом цієї довіри. І покладав він на нас відповідальність! І саме завдяки довірі та відповідальності ми і були такими самостійними.
