З Алеппо до Марселя: незвичайна історія звичайного господарського мила

Чи задумувалися ви, чому мило стало невід'ємною частиною нашого життя?

Випадкове відкриття давнини

Господині в Давньому Єгипті та Греції, які прали білизну в річках, швидко виявили, що тоги та туніки відіпрати найпростіше у водоймах поруч із місцями жертвоприношень. Потім, як це зазвичай відбувається з випадковими відкриттями, хтось спробував варити тваринний жир, змішаний із золою дерев, до повного випарювання вологи: так і вийшло перше мило, яке було дуже схоже на сучасне (з поправкою на колір та аромат). Звичайно ж, ні місце винаходу, ні ім'я конкретної людини, яка до цього додумалася, невідомі. Ймовірно, відкриття відбулося одночасно у кількох давніх державах.

Грецькі історики писали про те, що галльські племена використовували "якийсь продукт, виготовлений з попелу і тваринного жиру", для очищення і надання бороді і волоссю червоних відтінків.

Алеппське мило з Сирії потрапило до Європи з лицарями-хрестоносцями

На Сході та в Європі стало популярним мило з сирійського міста Алеппо: там цей продукт варили з лаврової та оливкової олії. Хрестоносці, які привозили з походів «мильні сувеніри» та нові корисні звички, за пару століть привчили своїх співгромадян до чистоти. До цього банні процедури були не дуже часті, але не через «дикі» звичаї європейців (ті якраз були цілком культурними громадянами), а тому, що Велика Інквізиція суворо стежила за тим, щоб гріховному тілу вкотре не приділяли уваги.

Марсельське мило: попіл, оливкова олія та морська вода

Жителі славного міста Марселя, дізнавшись про технологію виробництва алеппського мила (воно було надзвичайно дорогим), дійшли логічного висновку, що зможуть зварити його і самі, якщо вже в них повно і оливкової олії, і рослин, які чудово горять, залишаючи після себе чистий попіл.

Вже в XII столітті марсельці налагодили своє власне миловаріння, відкривши заразом, що морська вода у складі покращує якість продукту (через вміст солі). Через чотири століття марсельське мило почали постачати до сусідніх країн тоннами: на банно-пральні потреби Європи працювали сім заводів, невтомно виробляючи чудове мило зеленого кольору (тоді його було заведено продавати брусками по 5 або 20 кілограмів).

Миловарам Англії заборонялося видавати секрети миловаріння під страхом страти

В інших країнах теж не сиділи склавши руки: тамтешні умільці, хоч і без використання оливкової олії, навчилися варити власне мило. Воно не так добре пінилося, але зі своїми завданнями відмити і випрати справлялося. Особливо вдалі рецепти тримали в найсуворішому секреті: так, миловари Англії не мали права навіть спати під одним дахом з іноземцями, щоб не виговорити випадково уві сні таємниці британського мила.

Повна заборона на використання тваринних жирів у марсельському милі

У 1688 році влада Франції спеціальним указом заборонила у виробництві марсельського мила використовувати тваринні жири, які почали застосовувати, щоб знизити досить високу ціну, доступну лише для знаті і багатіїв.

Однак Людовіка XIV, який особисто стежив за виробництвом, вартість не хвилювала (мило і так прекрасно розкуповували). Можливо, «король-сонце» хотів, щоб якість залишалася незмінно високою. Так чи інакше, королівський указ говорив, що «марсельським» могло називатися лише мило, виготовлене в строго певній місцевості і тільки за старовинними рецептами з використанням оливкової олії.

Витримувати конкуренцію з миловарами з Парижа і Лондона було важко (тим ніхто не забороняв варити мило на тваринному жирі), так що марсельцям доводилося шукати інші способи здешевити виробництво: вже в 1820-х роках з французьких колоній почали привозити пальмову і кокосову олії, які легко замінили дорогу оливкову і залишилися у класичній версії рецепта марсельського мила. Воно не псувалося з роками, а ставало від витримки тільки краще, наче хороший сир чи вино.

На Русі замість мила часто використовували луг із води та золи

Хоча люди непогано володіли «поташним ремеслом» (виробництвом мила займалися цілі села, на його виготовлення йшли і рослинні олії, і жир тварин), митися з милом могли собі дозволити лише заможні городяни. Всім іншим аж до кінця XIX століття доводилося використовувати для прання та миття золу та воду (тобто луг), також добре очищали шкіру злегка відварена картопля та крохмаль, а волосся мили чорним хлібом, яйцем та відварами трав.

Коли за часів більшовиків постало завдання підвищити рівень гігієни та забезпечити населення доступними мийними засобами, з формулою мила вирішили не мудрувати, а взяти перевірений рецепт французів. Тільки якщо марсельці наполягали на використанні виключно рослинних компонентів, радянські милороби не гидували жирами тваринного походження. Справа пішла досить бадьоро, тому вже після Другої світової війни кожен радянський громадянин міг собі дозволити митися з милом.

Популярність господарського мила: нічого іншого просто не було

Всенародна і повсюдна любов до господарського коричневого мила з характерним запахом пояснюється дуже просто: порошки з'явилися ближче до 1970-х, але їх було дуже важко знайти в радянських магазинах, а мило коштувало копійки, продавалося всюди, воно чудово відмивало підлогу та посуд, волосся і тіло, білизну і взагалі все.

Тоді ж, мабуть, народилися міфи про те, що господарське мило відмиває шкіру і волосся краще за взагалі будь-які шампуні (щоб було не так прикро, що нічого іншого просто немає). Якщо ви теж так вважаєте, врахуйте, що господарське мило, хоч і має гарні антисептичні якості, насправді дуже лужне, тому руйнує природний pH-баланс шкіри, так що для миття волосся краще все ж таки купити сучасний якісний шампунь.

Не варто й полоскати ніс чи горло мильним розчином (як було прийнято за радянських часів): у наш час існують перевірені та безпечні способи позбутися нежиті чи запалення в носоглотці. Головне, завжди уважно читати інструкцію та використовувати будь-які медикаменти строго за призначенням.

Ну а милом залишається прати одяг (якщо хочеться) та мити підлогу. У цьому воно, як і раніше, добре!

Формула радянського господарського мила

У цій історії особливий інтерес викликає саме ця формула. На брусках темно-коричневого кольору і в наш час можна побачити цифри: 72, 69 або 64. Це відсоток жирних кислот, які містяться у милі. Чим вище цифра, тим якісніше вважається продукт і краще він підходить для господарських і побутових потреб.

Господарське мило в наші дні

Зараз на полицях магазинів можна виявити неймовірну різноманітність господарського мила: рідке, тверде, у стружці для прання, з додаванням ароматичних олій, з пом'якшувачами. За своїми якостями воно анітрохи не поступається знаменитому радянському попереднику, але його зручніше та приємніше використовувати. Наприклад, деякі плями з одягу чи постільної білизни справді йдуть, якщо потерти їх господарським милом.