Розповідаю про свої пошуки кохання та розпач який супроводжував

Я майже змирилася з перспективою назавжди застрягти в гордій самотності. Ніби й наживо знайомилася з хлопцями в різних місцях і ситуаціях, і (марно, дуже марно) дала шанс кращому другові, який, як я думала, 10 років був таємно в мене закоханий. Чого тільки не робила, тільки уникала додатків для знайомств і не виходила на вулицю з табличкою «шукаю хлопця».

Нарешті здалася і завантажила додаток. І тепер розповідатиму про безглузді знайомства й відчайдушні пошуки кохання.

Отже. Я ніколи не сиділа в додатках для знайомств і ставилася до них або зі скепсисом, або зі страхом — можливо, ці два почуття в мені змішалися й так глибоко пустили коріння, що я навіть на парі/п'яна/через умовляння подруг не завантажувала ці додатки.

Я їх вивчала: читала книжки про алгоритми кохання й механізми таких додатків (мій скепсис міцнішав), шукала про них статті, де в основному дівчата ділилися своїм досвідом (найчастіше — негативним, тепер міцнішав мій страх), дивилася документалки (нічого обнадійливого) і слухала історії знайомих (тут усе розділилося 50/50). Загалом, я спостерігала і ходила по колу, не бажаючи в це коло входити.

Це не науковий, а життєво-теоретичний інтерес — як у моєї подруги, яка ніколи не була у стосунках, зате все про них знає, тому що зібрала у себе бібліотеку наукпопу на цю тему. У додатках знайомств, до речі, вона сидить кілька років. Але так нікого й не знайшла. Усі не ті, і все не те.

І я боюся, що мені траплятимуться не те й не ті. Навіщо травмувати себе зайвий раз і втрачати віру в чоловіків з космічною швидкістю? Або вже надкосмічною.

А ще я боюся побачити серед анкет знайомі обличчя. І що ці обличчя побачать мене. Пояснити хоча б цей страх я не можу. Мені не страшно, що хтось подумає: «Вау, вона настільки відчаялася». Мені не страшно розмовляти з людьми з минулого.

Мені страшно просто тому, що це незрозуміле й невідоме — знайомства з людьми зараз, коли ми ніби вже дорослі, але ніби сумуємо за періодом, коли можна було підійти на майданчику до милого хлопчика й сказати: «Привіт, мені 7, давай дружити?». І хлопчик не зможе відмовитися.

А в додатках моторошно. Ми ніколи не знаємо, хто ховається по той бік екрана. Не знаємо, навіщо їм спілкування з нами. Не впевнені, що в анкеті справжні фото. Не розуміємо, про що людина реально думає. Не те щоб я часто знайомлюся з кимось офлайн, але в цьому випадку ти хоча б можеш людині в очі подивитися й після недовгої розмови зрозуміти, підбирає вона спеціально зручні й привабливі фрази, чи вона щира й з нею по-справжньому добре.

Загалом, у моєї тривожності з цього приводу багато відгалужень, і для мене вихід у додаток можна порівняти з секундним польотом у відкритому космосі без скафандра. Або ризиком опинитися в чорній дірі й не вибратися з неї, тому що там на мене може чекати занадто багато неприємних неприємностей.

Я завжди вірила, що знайду «того самого» випадково. Може, я познайомлюся з кимось на вечірці друзів. Може, зустріну прикольного хлопця в барі, куди я прийшла зі знайомими — щоб безпечніше себе почувати. І все це було. Але закінчувалося:

Побаченнями в машині на парковці в моєму районі

Ніякої пошлості — я просто чотири-п'ять годин сиділа в прокуреній (мені не подобається запах сигарет, особливо якщо на вулиці «холодно, не буду вікна відкривати») тачці з людиною, яка мені не особливо подобалася, і слухала її перекази фільмів жахів або відеоігор. Так, тоді я справді була у відчаї. Усе швидко скінчилося, а після фіналу цієї неймовірно романтичної історії я дізналася, що в людини були — хм… Дівчата, з якими він так само сидів у машині на парковці або приїжджав до них додому… Мені стало цікаво дізнатися про це, і я просто запитала, що в нього за філософія стосунків така.

Отже, цитую цю філософію: «Не знаю, чи зрозумієш ти, але візьмемо для прикладу піцу (???). Ось у тебе є улюблена — «Маргарита». Ти з розуму по ній сходиш, обожнюєш її, любиш і думаєш, що замовлятимеш її все життя. Але раптом ти бачиш у додатку акцію на піцу з ананасами. Так, ти любиш «Маргариту», але тут акція (!), та й щось інше спробувати хочеться. Ти замовляєш піцу з ананасами. Потім повертаєшся до «Маргарити» і навіть не натякаєш, що одного вечора ти обійшовся без неї. Наступного разу ти бачиш акцію на курку барбекю. І так далі. Розумієш?». На моє «ні» й округлені очі він відповів: «Ну так, я тварина, мене не виправити». На питання, чи замовлятиме він піцу по акції, перебуваючи в офіційному шлюбі з «Маргаритою», він, не вагаючись, відповів позитивно. Чоловіки, про такі тактики нікому більше не розповідайте.

Недостосунками завдовжки в рік

З ним я познайомилася на дні народження кращої подруги, повірила в кохання з першого погляду й якось відразу до нього прив'язалася. Але є нюанс — він через пів року після цієї вечірки мав поїхати в інше місто за розподілом. І він не хотів стосунків, не хотів у когось закохуватися, не хотів болю й щоб хтось інший відчував біль після його від'їзду, тому що був упевнений — після переїзду будь-яка історія кохання б скінчилася. У нас відбулася розмова майже як у «Сутінках» — «Белло, нам з тобою не можна спілкуватися». Мені сказали, що не можна закохуватися, бо це погано скінчиться. Але рожевоокулярна я все пропустила повз вуха й боролася за почуття. Однак хлопець уже хотів поміняти місце свого розподілу на ближче, але виявилося пізно.

Окей, поїхати з ним в інше місто я не могла, але хоча б підтримувати спілкування й сподіватися на краще — цілком. Поскаржуся й скажу коротко: мила історія закінчилася тим, що він місяць писав, як йому важко й як важко відпустити мене, а одного прекрасного вечора переслав (!) 50 кружечків з історіями про те, чому його не було в мережі тиждень. Мене відразу напружило, що ця розповідь призначалася для когось іншого. «Я просто дуже втомився, тому пересилаю тобі». Другий і фінальний тривожний дзвінок перервався в черговому відео, коли він зняв з халата волосину й сказав у камеру: «О, твоя волосина на мені». Наступне відео було: «Та ні, ти не зрозуміла, це… волосина сестри. У нас однакові халати, вдома переплутали, коли посилку відправляли…». Однак все було зрозуміло, я вже ревіла й захлиналася сльозами, тому що по-ко-ха-ла.

Знайомством у барі з приголомшливо танцюючим чоловіком

Ми з ним якось зчепилися поглядами на п'яному танцполі й не відривалися один від одного до ранку. Фейсери бару постійно просили нас не кружляти, тому що місця мало й ми можемо комусь заїхати по чомусь. Ми поспілкувалися, обмінялися ніками в телеграмі, і я була в захваті. Тому що: він танцює, він прекрасно танцює, він високий, він стильний, він цікавий. І він написав мені наступного ранку після знайомства й запропонував прогулятися. Але я була в стані небувалого похмілля й попросила перенести зустріч, після якої — хто знає — я могла б сказати, що в мене є хлопець і я щаслива.

Минув тиждень, два, місяць — він не повертався в діалог, але дивився мої історії в інстаграм. Я вже хотіла сама запропонувати прогулятися, але спочатку було занадто холодно, потім занадто мокро, потім у мене настрій упав, потім почалися серйозні проблеми, і я через три місяці видалила нагадування «Написати...», яке вискакувало на екрані щотижня. Історії мої він досі дивиться. Люди, будьте сміливішими, що б там не було.

Ніяких хеппі-ендів і навіть хеппі-сюжетів

І ось нещодавно одна подружка розповіла, що зустріла хлопця в додатку, тепер вони знайомляться з батьками один одного й думають про спільну подорож. Тоді я зрозуміла, що всі ці додатки схожі на якусь гру, де ти можеш або знайти скарб, або наткнутися на неприємні сюрпризи, або просто розчаруватися й видалити її зі свого телефону. І це стало виглядати як прикол: посидиш трохи на ніч, подивишся чужі анкети, посмієшся або жахнешся, може з кимось розговоришся, а чому б не спробувати?

Настав вечір, коли я оточила себе подругами для підтримки й під їхнє «гірше не буде» теж встановила додаток. Пів години тупила над анкетою, щоб написати щось з приколом. У стрічку фотографій поставила всі кадри, де я із закритими очима. Вийшла в цей відкритий космос і загубилася.

А кого лайкати? А від якої кандидатури відмовлятися? А ось цей хлопець ніби нічого? Ну ні, він занадто красивий. У цьому щось є, але ніби щось бентежить.

«Ну лайкни нарешті. Не корову продаєш», — вже шипіла подруга.

Гаразд. Кілька лайків поставлено, пара розмов трапилася. Але ми з подругами, заново переглянувши анкети моїх взаємних симпатій, вирішили, що краще б сходили на швидкі побачення, так хоча б не залишалися наодинці зі своїм відчаєм.