Притча. Що не діється

Іноді ми нарікаємо на долю, на обставини, дорікаємо іншим людям тим, що вони зробили щось не так.

Втрати й невдачі в якісь моменти можуть здаватися нам справжньою трагедією. Усе втрачено, втрачено орієнтир, треба з нуля цеглинку за цеглинкою збирати реальність.

Іноді все ж не так трагічно. Проте з'являється злість, обурення: чому саме зараз не вийшло, чому саме в мене не склалося.

Але пізніше, через тижні, місяці, ба навіть роки, ми дякуємо Долі, Богу, Всесвіту. Тоді ми й гадки не мали, що ця втрата чи невдача стане початком. Що вибудується особливий ланцюжок подій, який приведе нас до нового результату, виведе на інший рівень.

Тому, якщо здається, що невдачі перемогли й усе валиться з рук, — не дивіться на життя так критично. Можливо, у нього поспішає ввійти щось нове й прекрасне.

Є різні притчі про те, що все врешті-решт йде до ліпшого. Сьогодні я розповім вам подібну історію. Цю притчу я склала за мотивами повісті, яку давно прочитала. Особисто мене вона надихає дуже сильно.

Купці пливли на кораблі. Корабель потрапив у сильний шторм.

У кораблі утворилася велика діра, його почало затоплювати. Люди кинулися до шлюпок, але шлюпок було мало. Одному купцеві не вистачило шлюпки.

Корабель уже йшов на дно. Не було куди подітися — купець просто стрибнув у море. Він намагався триматися на воді, течія відносила його від напівзатонулого корабля. Купець зачепився за велику порожню дерев'яну скриню, яка допомогла йому не потонути.

З жахом він спостерігав, як вир закрутив шлюпки з людьми. Вони більше не з'явилися на поверхні.

Ось так, тримаючись за скриню, він дрейфував морем. Раптом побачив землю — це був острів.

Острів був кам'янистий, безлюдний, майже без рослинності. Єдиним спасінням було кілька засохлих дерев. У купця не було ані сокири, ані іншого інструменту. Він наламав кілька гілок від цих дерев, якось прилаштував великі палиці й зібрав справжній курінь.

Цей курінь допоміг йому сховатися від сильної зливи.

Купцеві здалося, що вдалині блимнуло світло. Незважаючи на потужний потік води, що лилася з неба, він вибіг назовні. Але не розгледів у темряві ні людей, ні кораблів. Примарилося…

Він проклинав себе, чому виліз у дощ, і знову рушив до куреня. Але раптом побачив, як у нього вдарила блискавка. Якби він не вибіг, то загинув би на місці.

Дощ закінчувався, але курінь почав горіти. Купець намагався загасити його, але це нічого не змінило.

У світлі ранкової зорі догорав курінь. Купець сидів і плакав. Тепер він не зможе навіть сховатися від дощу, у нього взагалі нічого немає.

Раптом він помітив корабель, судно прямувало до нього.

— Ми пливли неподалік і побачили стовп диму. Одразу зрозуміли, що це сигнал, хтось просить про допомогу. Так я і зрозумів, що на острові є люди, — сказав йому капітан, коли судно пристало до берега.