Давня притча про дружин і найцінніше у житті

В одного султана було чотири дружини. Найбільше він любив свою четверту дружину — наймолодшу та найласкавішу. Султан дарував їй розкішний одяг, коштовності, опікувався нею та плекав її. І вона була веселою та тішила його, інформує Ukr.Media.

Він любив і свою третю дружину — виняткову красуню. Вирушаючи до інших країн, він завжди брав її із собою, щоб усі бачили її красу, і завжди боявся, що вона колись покине його та втече до когось іншого.

Султан любив і свою другу дружину — розумну та проникливу. Вона була його довіреною особою, розумною, доброзичливою та терплячою. Коли в султана виникали проблеми, він довіряв їх другій дружині, і вона допомагала чоловікові вийти зі складної ситуації, пережити важкі часи.

Перша дружина була найстаршою і дісталася йому в спадок від покійного старшого брата. Жінка була дуже віддана чоловікові та робила все можливе для збереження та примноження багатств як самого султана, так і всієї його країни. Попри це, султан не любив свою першу дружину, і навіть те, що вона глибоко його любила, не зворушувало султана. Він не звертав на неї жодної уваги.

Одного разу султан захворів. Він згадав своє життя, сповнене розкішшю, і думав: «Тепер я маю чотири дружини, але коли я помру, я залишуся сам».

І він запитав свою четверту дружину:

— Я любив тебе більше за всіх інших, я дарував тобі все найкраще, оберігав тебе з особливою турботою. Зараз, коли я помираю, ти готова піти зі мною в царство мертвих?

— Навіть не думай! — відповіла четверта дружина і пішла, не сказавши більше жодного слова. Її слова, як кинджал, пронизали серце чоловіка.

Змучений султан запитав свою третю дружину:

— Я захоплювався тобою усе своє життя. Зараз, коли я помираю, ти готова піти зі мною у царство тіней?

— Ні! — відповіла його третя дружина. — Життя таке прекрасне! Коли ти помреш, я маю намір вийти заміж!

Султан зажурився — такого болю його серце ще ніколи не знало.

Тоді він запитав свою другу дружину:

— Я завжди приходив до тебе за допомогою, і ти завжди допомагала мені й була для мене найкращою порадницею. Зараз, коли я помираю, ти готова піти зі мною туди, де бліді тіні стогнуть і благають володаря душ про милість?

— Дуже шкода, я не можу тобі допомогти цього разу, — відповіла друга дружина. — Найбільше, що я можу зробити, це гідно тебе поховати.

Її відповідь вразила султана, як тисячі громів і блискавок.

У цю мить він почув голос:

— Я піду з тобою і піду туди, куди ти підеш, до кінця!

Султан подивився в бік голосу і побачив свою першу дружину — виснажену та знесилену горем, майже невпізнанну.

Здивований султан промовив:

— Я повинен був уважніше ставитися до тебе, поки міг це робити!

У кожного з нас є чотири дружини.

Наша четверта дружина — це наше тіло, неважливо, скільки сил і часу ми вкладаємо в те, щоб мати гарний вигляд, воно нас покине, коли ми помремо.

Наша третя дружина — це наша кар'єра, становище, гроші, багатство, соціальний статус. Коли ми помремо, вони відійдуть іншим.

Наша друга дружина — це наша сім'я та родичі. Неважливо, скільки вони нам допомагали тут, найбільше, що вони можуть зробити для нас — це провести до могили.

Наша перша дружина — це наша душа, яку ми часто ігноруємо у гонитві за успіхом, владою, багатством і задоволеннями. Незважаючи на це, душа — єдина, хто супроводжує нас усюди, куди б ми не пішли.

Дбаючи про неї, оберігаючи та розвиваючи її, ми можемо зробити світу та собі найцінніший подарунок.