Їх прибрали не комунальники: чому зникли лавочки біля під’їздів

Ще двадцять років тому двір без лавочки біля під'їзду здавався майже неможливим. На ній сиділи пенсіонери, батьки з дітьми, сусіди після роботи. Тут обговорювали новини дому, стежили за дітьми, знайомилися з новими мешканцями й, звісно, перемивали кістки всім, хто проходив повз.

Сьогодні в багатьох нових будинках лавочок біля входу або немає зовсім, або їх навмисно ставлять подалі від вікон і дверей. Причин кілька.

Мешканці самі почали просити прибрати лавочки

Головна причина — шум. Лавочка під вікнами дуже зручна вдень, але ввечері вона перетворюється на місце збору компаній. Розмови, музика, алкоголь, цигарки, іноді конфлікти — усе це особливо дратує мешканців перших поверхів.

Тому в багатьох будинках лавочки демонтували не комунальні служби з власної ініціативи, а після скарг самих мешканців. Тим паче тепер, що буде на дворі вирішують самі співвласники — через ОСББ.

Логіка проста: якщо під вікном ніхто не сидить, уночі стає тихіше.

У Дніпрі через лавку дійшло до суду. Спершу правління ОСББ перенесло стару лавку від під'їзду до спортивного майданчика навпроти: з фасаду сипалася плитка. Тоді одна мешканка купила нову лавку за свої гроші й поставила її біля входу. Але 21 сусід по під'їзду підписав прохання не ставити лавку під їхніми вікнами, і за кілька днів її зняли. Суд потім вирішив, що знімати чужу лавку самовільно ОСББ не мало права, — але повернути лавку до під'їзду не зобов'язав.

Тільки тиша гарна не всім. Літнім сусідам, мамам із візками, тим, хто піднімається пішки на п'ятий поверх, біля під'їзду тепер ніде перевести подих.

У Миколаєві біля одного будинку лавку прибрали сім років тому: увечері там збиралися галасливі компанії, поліцію викликали не раз. Тепер частина мешканців просить її повернути — «Нам ніде сісти». А голова ОСББ відмовляє: решта сусідів категорично проти.

Зникла сама культура дворового спілкування

Але річ не лише в скаргах — змінилося саме життя. Раніше у дворі сусіди знали одне одного. Багато хто жив в одному будинку десятиліттями, діти ходили до однієї школи, дорослі працювали на сусідніх підприємствах. Двір був продовженням квартири.

Домашній телефон був далеко не в усіх, а про інтернет не чули, тому спілкування відбувалося віч-на-віч — у дворі.

Сьогодні людина виходить із під'їзду, сідає в машину або йде на зупинку. Замість розмов на лавочці — Viber, Telegram і соцмережі. Смартфон тепер є й у багатьох пенсіонерів.

У результаті лавочка перестала бути головним місцем отримання інформації про життя дому.

Нові двори проєктують зовсім інакше

Сучасні житлові комплекси дедалі частіше намагаються розділяти простір за функціями. Є дитячий майданчик, спортивна зона, територія відпочинку, альтанки, доріжки. Лавки залишають, але намагаються ставити їх не безпосередньо біля під'їзду, а трохи осторонь.

Це роблять навмисно.

Перші поверхи нових будинків часто зайняті крамницями, кав'ярнями, салонами та офісами, тож біля входу й без того людно. Вхід до будинку — місце прохідне: люди заходять із візками, велосипедами, пакунками, кур'єри доставляють замовлення. Постійна компанія біля дверей може заважати руху й створювати відчуття, що мешканцям доводиться щоразу проходити через своєрідний «контрольно-пропускний пункт».

Особливо добре це знайоме тим, хто застав знаменитих бабусь біля під'їзду.

Хто прийшов? До кого? Чому так пізно? Чия машина стоїть? Хто ця дівчина?

Лавочка була ще й найпотужнішою системою суспільного спостереження.

Бабусі нікуди не зникли — змінився двір

Просто вони перемістилися.

Хтось зустрічається в парку, хтось сидить на упорядкованому майданчику у дворі, хтось спілкується в інтернеті, а хтось узагалі більшу частину року проводить на дачі.

Та й лавочки як предмет нікуди не поділися. Вони просто переїхали від під'їздів у зони відпочинку.

І, схоже, їх знову побільшає. Нові норми доступності радять під час будівництва та реконструкції ставити вздовж доріжок, зокрема у дворах, місця для відпочинку через кожні 30-100 метрів — щоб літня людина або мама з візком могли присісти по дорозі.