Чому пасажирські вагони раніше майже всі були зеленими: правило 1879 року

Згадайте класичний пасажирський потяг минулих десятиліть: довгий склад із темно-зелених вагонів, провідниця біля дверей, склянки чаю в підсклянниках, запах мандаринів і дорожньої їжі під мірний стукіт коліс. Для мільйонів людей залізниця виглядала саме так, і мало хто замислювався, чому для потягів обрали цей колір.

Іноді можна почути версію, нібито темно-зелене забарвлення було потрібне для маскування складів із повітря на випадок війни. Однак традиція фарбувати вагони в зелений з'явилася ще 1879 року — за тридцять років до того, як 1909-го військові придбали перший в історії літак, а 1911-го вперше застосували авіацію для розвідки та бомбардування.

Звідки взявся цей колір: система класів до революції

У другій половині XIX століття на залізницях — зокрема й на українських землях — склалася чітка система, де колір кузова вказував на клас обслуговування. З 1879 і до 1917 року всі пасажирські вагони, як казенні, так і приватні, фарбували за єдиним правилом:

• I клас — синій;
• II клас — жовтий (іноді світло-коричневий або золотистий);
• III клас — зелений;
• IV клас — сірий.

Існували навіть вагони-мікст, що поєднували місця різних категорій, — їхні кузови фарбували у два відповідні кольори.

Третій клас із простими дерев'яними лавами призначався для найдоступніших і наймасовіших поїздок. Саме завдяки пасажирам третього класу на зламі століть стрімко зростав залізничний потік. Тому зелених вагонів на коліях від самого початку було найбільше.

Практичність і доба паровозів

В епоху паровозів потяги постійно огортали клуби диму. З труби локомотива летіли частинки сажі та кіптяви, а вздовж колій здіймалася пилюка. На світлих бортах бруд було помітно після першого ж рейсу.

Із цією проблемою зіткнулися залізничники різних країн. Наприклад, у Німеччині (передусім у Пруссії) вагони першого класу спочатку фарбували в жовтий колір, другого — у зелений, третього — у коричневий, а четвертого — у сірий. Але в часи паровозів жовті кузови надто швидко бруднилися. Зрештою від такого забарвлення відмовилися: жовтими залишили лише декоративні смуги на темному.

Ще до Першої світової війни німецькі залізниці прагнули перейти до єдиного зеленого кольору, у 1920-х роках зробили стандартним «пляшково-зелений». А 1958 року у ФРН перейшли на фарбу на основі оксиду хрому. Цей пігмент вирізняється високою термічною та механічною стійкістю.

Чому зелений став основним і які були винятки

Після 1917 року поділ на старі класи скасували, але в залізничному парку вже переважали масові зелені вагони. Повністю перефарбовувати тисячі вагонів не мало сенсу, і з часом, коли почалося виробництво суцільнометалевих пасажирських вагонів, темно-зелений колір став звичним стандартом.

У такої одноманітності був і зворотний бік: на великих вузлових станціях однакові зелені склади на сусідніх коліях легко було переплутати, якщо пасажир ненадовго вибігав на перон під час стоянки.

Утім, зеленими були не всі потяги. Власні кольори отримували знакові та фірмові маршрути. Так, перший фірмовий потяг, запущений 1931 року, спочатку отримав сині вагони — ніби на згадку про дореволюційний перший клас, — а 1962 року змінив забарвлення на темно-червоне. В Європі ж ще у 1920-х роках синій колір із золотим оздобленням став візитною карткою комфортних суцільнометалевих вагонів Міжнародного товариства спальних вагонів, що курсували між європейськими столицями.

Куди поділися зелені вагони

Після 1991 року звичне темно-зелене забарвлення зберігалося на залізницях ще не одне десятиліття. Зміни прийшли разом з оновленням парку та корпоративного стилю: з 2018 року «Укрзалізниця» змінила брендинг і почала перефарбовувати пасажирські вагони в темно-синій колір із білим логотипом.

Сьогодні старі зелені вагони викликають у пасажирів полярні почуття: одні з теплотою згадують у них дитячі поїздки до моря, а інші — літню духоту, щілини у вікнах і зачинені на довгих стоянках туалети.