У німецької вівчарки виявилась вроджена карликовість, але це зовсім не заважає цуценяті бути улюбленцем родини

Мікігус — не просте цуценя німецької вівчарки. Песик є найменшим з усього посліду і йому найважче через цей фізичний недолік. У собаки вроджена карликовість — ахондроплазія, інформує Ukr.Media.

Сьогодні ми розповімо вам про собаку, який, незважаючи ні на що, живе цілком звичайним життям, а усе завдяки дбайливим господарям і своїм батькам — породистим німецьким вівчаркам.

У родині з американського міста Кларксвіль, просто обожнюють домашніх тварин. Вдома у цих людей живуть німецькі вівчарки Спартак і Темперенс, вони і є батьками Мікігуса, який з'явився на світ з карликовістю.

Спочатку малюк ніяк не відрізнявся від своїх братів і сестер, але у півтора місяці вже стало зрозуміло, що у малюка не ростуть лапки.

Як розповідає господиня: "Через чотири місяці усі наші побоювання підтвердилися: Мікігус страждав через вроджену карликовість із безліччю побічних ефектів. Усе життя собаки тепер буде зведене до постійної боротьби з наслідками деформації кісток у лапах".

Коли малюку було шість місяців, він раптово припинив ходити.

Але господарі не залишили його у біді, вони виносили його на руках на прогулянку, і навіть купили йому коляску. Батьки цуценяти завжди намагалися бути поруч і розважати його. Часто малюк відчував біль у лапках. Щоб полегшити його стан, до кінцівок господарі прикладали кубики льоду. Правда, Мікігус весь час грав ними як іграшками.

Його мама завжди була поруч, вона не чекала, що її малюк відразу почне бігати за нею. Вона навіть вигадувала ігри, щоб йому не доводилося вставати. Наприклад, одного разу вона принесла іграшку, яку вони мордочками перекочували один одному.

"Незважаючи на труднощі з пересуванням, цуценя завжди радісне і полюбляє грати. Ми постійно виносили його на вулицю і підтримували під час прогулянок спеціальною коляскою. Але він настільки завзятий, що, зрештою, знову почав ходити самостійно", — каже господиня.

Він дуже веселий песик і ніколи не сумує. Зараз він зблизився з донькою господарів.

Дівчинка каже: "Для мене Мікігус і брат, і друг, і добрий песик. Він член нашої родини. Він вважає, що він такий, як і усі собаки, і короткі лапки не є для нього перешкодою. Я люблю його за те, що він любить зі мною грати. Песик — молодець, тому що не здається і живе повним життям".

Господиня щиро вважає: "Мікігус — це найкраща тварина у їх будинку, оскільки завдяки йому доньки вчаться тому, що у любові немає меж і відмінностей. Кожен у цьому світі заслуговує на те, щоб бути щасливим!"