Чому не можна кричати, якщо собака загубився в лісі: помилка, яку роблять усі

Ви вибралися за місто, навколо краса, пташки, матінка-природа. Ти, розслаблений, відстібаєш повідець, бо «ну хай побігає», і твій вовняний бешкетник радісно зникає в кущах за якимось дуже важливим запахом білки чи минулорічного бутерброда. Минає хвилина. Дві. Тиша, інформує Ukr.Media.

Всередині починає наростати паніка. І перше, що робить майже кожен із нас (я теж, ніде правди діти) — починає бігати між деревами, як очманілий, і дерти горло: «Сірко! До мене!».

Здається логічним? Ага, авжеж. Насправді в цей момент ти своїми ж руками — точніше, голосом — будуєш стіну між собою і собакою. І ось чому це повний провал.

Ліс — це не опенспейс, тут акустика працює проти тебе. Собачий слух, звісно, потужний, але в ярах та гущавині відлуння грає злий жарт. Та головна біда в іншому: коли ти гасаєш колами в істериці, ти перетворюєшся на рандомну рухому мішень. Твій тупіт глушить його кроки, а сам ти постійно зміщуєшся. Собака тупо не встигає вийти на твій сигнал. Спробуй сам знайти друга, який носиться лісом і волає з різних боків — ще той квест.

Але є ще й психологічний момент.

Коли пес розуміє, що заблукав, він вже у стресі. А тут улюблений двоногий починає видавати дикі, панічні, високі звуки. Для собачого мозку твій істеричний вереск означає дві речі:

1. Господаря зараз хтось жере або йому загрожує смертельна небезпека (значить, треба ховатися).
2. Господар такий розлючений, що зараз буде карати (значить, треба ховатися ще глибше).

Навіть найвідданіший хвостатий у стані сильного стресу вмикає режим виживання і буквально «глохне». Він забивається під найближчу колоду і боїться навіть дихати. Пошуковці розказують просто трешові історії, коли домашні улюбленці сиділи в кущах за три метри від хазяїна, який зірвав голос, і тремтіли, навіть не намагаючись вийти. Чому? Бо вони просто не впізнавали у цьому божевільному крику свою людину.

То що робити, якщо пухнастий терорист зник з радарів?

Перше і найскладніше — стопнутись. Буквально прирости до землі там, де бачив собаку востаннє. Ти маєш стати нерухомим маяком, а не рухомою перешкодою.

Друге — вимикай сирену. Я знаю, всередині все стискається і хочеться кричати, але кликати треба тим самим нудним, буденним голосом, яким ти кличеш його на кухню жерти сосиску. Спокійно.

Ще краще — використовувати звуки, які не ламаються відлунням і не несуть емоційного забарвлення. Свисток — це взагалі маст-хев для лісу, поклади до кишені. Плескання в долоні теж працює. Або священний звук шурхотіння пакетиком з кормом — це взагалі чіт-код.

А далі — чекати. У собаки нюх кращий за наш в тисячі разів. Якщо ти не будеш носитися, заплутуючи сліди, є високий шанс, що він повернеться за своїм запахом до точки розставання. Звісно, сліпо сидіти теж не варіант: пес міг піти за звіром на кілометри. Але якщо минуло хвилин 15-20, а друга немає — лишай на місці очікування свою річ (куртку, худі) і воду. Це буде пахучий «якір», до якого він зможе прийти, поки ти починаєш методично прочісувати місцевість.

Бережіть своїх шерстяних, і хай ваші прогулянки будуть без таких пригод!