Вашому коту потрібен друг? Чому не варто поспішати заводити ще одного улюбленця

Завжди вважалося, що кіт гуляє сам собою, інформує Ukr.Media. Але чи так це? Чи насправді цим інтровертам потрібна компанія?

Сидиш ти вдома за комп'ютером, дивишся на свого кота, який вже п'яту годину спить мордою упершись у батарею, і тебе охоплює провина. «Боже, йому ж нудно. Він такий самотній. Треба завести йому братика!»

Стоп. Поклади телефон. Закрий сайти притулків. Зараз я врятую твою нервову систему, твій ремонт і психіку твого кота.

Люди чомусь міряють за собою тварин. Нам потрібні друзі, кава п'ятницями і плітки. А коти — це, як кажуть розумні люди в халатах, «факультативно соціальні» тварини. Перекладаю з наукової на людську: вони можуть жити в банді, але їм це взагалі не обов'язково для щастя.

Якщо твій кіт виріс один, кайфує від того, що вся квартира — це його особиста імперія, а ти — його улюблений (і єдиний) обслуговчий персонал, то новий сусід не стане для нього веселим бро. Це буде просто якийсь чужий волохань, який приперся на його територію, жере його суперпреміум корм і ходить до його лотка. Замість ігор ти отримаєш два клубки ненависті і хронічний стрес в обох. Твоєї компанії коту часто більше ніж достатньо. Серйозно. Ти для нього — весь світ (і відкривачка для паштетів, звісно).

Але бувають і винятки, коли взаєморозуміння трапляється.

Хто реально живе душа в душу? Ті, хто разом із пелюшок. Кошенята з одного виводку або малі, яких звели разом, поки вони ще були схожі на незграбні картоплини на лапках. Вони просто не пам'ятають життя одне без одного.

І знаєте, якою є справжня котяча дружба? Це не просто коли вони не б'ються за місце на дивані. Ні, це шалена любов. Вони труться мордами так, ніби намагаються злитися в одного мегакота. Вони маніакально вилизують одне одного (часто це закінчується кусанням за вухо, але то таке, пристрасть). Вони сплять, згорнувшись у такий складний вузол, що ти не розумієш, де чия лапа. А якщо їх розлучити — у них реальна депресія.

Якщо ж твої коти просто ходять повз одне одного з байдужими мордами і не влаштовують боїв без правил о третій ночі — вітаю, це не дружба. Це просто толерантне співіснування. Вони ділять тебе і хату, як студенти в гуртожитку.

До речі, про гуртожиток. Є одне золоте правило виживання, про яке знає кожен, хто колись жив не один. Ресурсів має вистачати на всіх. У котячому світі працює формула: кількість лотків, мисок і класних лежанок має бути «коти + 1». Якщо всього вдосталь — немає чого ділити. Можна бути сусідами.

А ще ці інтроверти можуть шикарно дружити з собаками. Але тільки якщо пес адекватний і згоден бути подушкою. Тоді починається найсмішніше: кіт привласнює собаче ліжко, а потім лізе до собачої миски. Мій знайомий ветеринар хапається за серце від таких історій (бо раціони різні, і все таке), але спробуй пояснити коту, що красти чужий корм не можна, коли він уже вирішив, що він тут головний хижак.

Але основа котячого комфорту — це не інші тварини. Це ти.

Якщо ти не ставишся до кота як до красивої декорації, що має ловити мишей і не плутатися під ногами. Якщо ти розумієш його дивні вибрики, дозволяєш спати на свіжовипраному чорному худі і знаєш, де саме за вушком треба почухати — він віддячить тобі тим самим.

Ці шерстяні — найкращі антидепресанти. Тракторне муркотіння на грудях виліковує від будь-якого вигорання краще, ніж сеанс у психолога.

Кішці просто в кайф бути поруч. Деякі взагалі не замовкають — тайці, сіами чи сфінкси ходитимуть за тобою і коментуватимуть кожен твій крок: «Чого ти туди пішов?», «А чого води не налив?», «Давай поговоримо про сенс життя». А є такі велетні, як мейн-куни чи регдоли, які візуально суворі, але в душі — абсолютно залежні від тебе дітлахи, які сохнуть з нудьги, коли ти довго на роботі.

Тому так, компанія їм потрібна. Але найчастіше цією ідеальною компанією, найкращим другом і головним спонсором щасливого життя є ти сам. І жоден інший кіт для цього не потрібен. Піди краще погладь свого — він якраз прокинувся і дивиться на тебе з натяком, що в мисці видно дно.