Як тварини називають одне одного й чи називають узагалі? Ще недавно у відповідь на це питання лише розводили руками. Тепер учені відповідають «схоже, так», принаймні для дельфінів, слонів та маленьких мавпочок-ігрунок. А папужки переймають свій позивний від батьків.
Упізнати свого по голосу вміє багато хто. Королівський пінгвін, повертаючись із моря до галасливої колонії, знаходить свою пару по крику. Так і ми впізнаємо сусіда, коли він співає за стіною. Але голос ще не ім’я.
Дельфін пам’ятає ім’я знайомого 20 років
У перші місяці життя маля дельфіна-афаліни виробляє власний свист. Він не схожий ні на мамин, ні на свисти тих, із ким малюк увесь час поруч. Зразок він, схоже, бере в дельфінів з околиць, яких чує рідко. Вчені називають такий звук свистом-підписом, і це приблизно половина всіх свистів дельфіна. Підпис упізнають не по голосу, а по малюнку, по тому, як звук підіймається й опускається. Тому його можна повторити чужим голосом, і він все одно означатиме того самого дельфіна.
Чужий підпис дельфіни повторюють рідко, і, схоже, якраз тоді, коли звертаються до його власника. Учені із шотландського університету Сент-Ендрюса перевірили це на диких афалінах біля східного узбережжя Шотландії, а результати опублікували 2013 року. Вони записували свисти групи просто із човна, знаходили підпис одного дельфіна й робили комп’ютерну копію цього звуку, уже без особливостей голосу. Виходило ім’я без голосу.
Коли таку копію програвали під водою, група відповідала тим самим свистом у 8 випадках із 12. Для порівняння вмикали й чужі імена. На свист знайомого дельфіна з тих самих місць група відповіла 2 рази з 12, а на свист незнайомця не відгукнулася жодного разу. Із запису неможливо зрозуміти, хто саме відповів. Вчені вважають, що сам власник імені.
А пам’ятають такі імена дуже довго. Океанаріуми та зоопарки США й Бермудських островів десятиліттями обмінюються дельфінами й записують, хто з ким жив. Дослідник із Чиказького університету перевірив 53 афаліни. Спочатку дельфіну через підводний динамік вмикали записи свистів незнайомців, поки йому не набридало, а потім свист того, з ким він колись жив в одному басейні. Самка Бейлі, яка тепер живе на Бермудах, упізнала свист самки Еллі, з якою жила у Флориді, через 20 років і 6 місяців. Почувши знайомий свист, дельфіни часто одразу підпливали до динаміка, а іноді кружляли поруч і свистіли йому.
Афаліни живуть і в нас, у Чорному морі. Це окремий підвид, чорноморська афаліна, і він занесений до Червоної книги України.
Слони кличуть одне одного, не наслідуючи голосу
Дельфін звертається до родича, повторюючи його власний свист. Слони, судячи з дослідження 2024 року, роблять інакше, майже як люди. Ми ж не імітуємо голос Оксани, коли її кличемо, а просто кажемо «Оксана».
Робота тривала чотири роки. У Кенії вчені записували диких африканських слонів (родини слоних із малятами в заповіднику Самбуру), а також узяли давні записи з національного парку Амбоселі. Слони перегукуються низьким гулом, частину якого людина навіть не чує, і відповідають на нього з відстані до 2,5 км. Назбиралося близько 470 покликів від сотні слонів. До кого звернений поклик, визначали по тому, хто відповів або підійшов. Комп’ютерна програма по одному поклику вгадувала, кого кличуть, помітно частіше, ніж навмання. Слони частіше кличуть одне одного на ім’я здалеку, а також тоді, коли дорослі звертаються до малят.
Потім перевірили на самих слонах. Сімнадцятьом тваринам із динаміка метрів за п’ятдесят вмикали запис поклику, колись звернений саме до них, і поклик тієї самої слонихи, але до іншого. На «свій» поклик слони швидше йшли до динаміка й швидше відповідали голосом. Не знайшовши ту, що кликала, вони недовго дивувалися й поверталися до своїх справ.
Самі вчені обережні. Ім’я звучить не в кожному поклику, як і ми не в кожній фразі називаємо співрозмовника на ім’я. Ні на слух, ні на графіку звуку його не розрізнити, знайти його змогла лише комп’ютерна програма.
В ігрунок кожна родина кличе своїх на один лад
Звичайні ігрунки завбільшки з білку й живуть у лісах на сході Бразилії. Родина тримається разом і ростить дітей спільно, а в густому листі одне одного не видно. Тому ігрунки перегукуються протяжним свистом.
Вчені Єврейського університету в Єрусалимі записували такі «розмови» мавпочок, які живуть в університетському розпліднику (робота вийшла 2024 року). Виявилося, у крику є мітка того, до кого звертаються. Ігрунка розуміє, коли кличуть її, і на такі крики відповідає частіше.
В одній родині різні мавпочки кличуть одного й того самого родича схожим звуком, а всі імена в них звучать на один лад, як у людей зі спільною говіркою. Цю родинну говірку переймають навіть дорослі мавпи, які прийшли з інших родин.
Не всі вчені згодні, що це справжні імена, суперечка ще триває.
Папужка отримує позивний від батьків
У Венесуелі давно спостерігають за дикими гвіанськими папугами-горобцями, маленькими зеленими папугами. Дослідники з Корнелльського університету хотіли зрозуміти, чи дістається пташеняті крик у спадок, чи воно його переймає. Вони поставили в гнізда камери й мікрофони, а кладки поміняли місцями між гніздами, які далеко одне від одного. Так частина пташенят вилупилася в прийомних батьків.
У кожного пташеняти з’явився власний крик, не схожий на жоден інший. Але за малюнком він виявився ближчим до криків тих, хто пташеня вигодував, а не кровних батьків. Отже, позивний малюк переймає від батьків, які про нього піклуються. На думку вчених, батькам він потрібен, щоб знаходити своїх. Пташенята залишають гніздо в різний час, а родини літають на спільні годівлі й ночівлі, де повно чужих пташенят. Чи кличуть потім пташеня цим криком інші птахи, у цій роботі не перевіряли.
А інші папуги, мексиканські аратинги, звертаються до родича так само, як дельфіни. Якщо програти парі звук, схожий на крик одного з птахів, швидше відгукується саме той, чий крик «скопіювали».
Свою кличку кішка знає, і клички сусідів теж
Японські дослідники перевірили це на домашніх кішках просто в оселях їхніх господарів. Зі схованого динаміка лунали чотири звичайні слова тієї самої довжини й з тим самим наголосом, що й кличка, а п’ятим лунала сама кличка. На слова кішка реагувала дедалі слабше, а на свою кличку знову повертала вуха й голову.
У домівках, де живе кілька кішок, вони знають і клички сусідів. Кішка слухала, як голос господаря кличе іншу кішку з дому, а потім на екрані ноутбука перед нею з’являлася мордочка. Якщо показували не ту кішку, яку покликали, вона дивилася довше, ніби чекала іншу. Кішки з котокафе такої різниці не виявили. Мабуть, їм заважає те, що кішок там багато, а кличуть їх різні відвідувачі, кожен по-своєму.
Але це імена, які дали люди. А от як кішки називають одне одного між собою і як тварини кличуть нас, поки невідомо. Такого звуку вчені ще не описали.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!