Єнотоподібного собаку розселяли лісами заради густого хутра. З європейської частини колишнього СРСР він сам перебрався до Фінляндії, Польщі, Німеччини, Швеції. Прижився, розмножився й став проблемою, на яку тепер витрачають мільйони євро.
Радянський план був простий: випустити звіра в ліс, а потім пошити з нього шапку. Звір ознайомився лише з першою частиною.
Собака в єнотовій масці
Попри назву, це собака. Родина псових, найближча рідня — лисиці. Єнот-полоскун із зовсім іншої родини, єнотових, і родом з Америки. Спільного в них лише темна «маска» навколо очей.
Багато хто бачить його лише збитим на узбіччі восени й упевнений, що це єнот. Ні. Лапи короткі, морда лисяча, хвіст без кілець. Просто в темряві й густому хутрі різниці не розгледіти.
Навіщо випустили і як він розійшовся
Батьківщина єнотоподібного собаки — Східна Азія: Китай, Корея, Японія, північ Індокитаю. В Європі його зроду не було. Звірів спочатку тримали на звірофермах, зокрема в Україні. Але цінне зимове хутро в неволі в них тоді не відростало, і частину тварин випустили в ліс.
З 1929 по 1955 рік в європейській частині колишнього СРСР випустили близько дев’яти тисяч єнотоподібних собак. Розрахунок був на невибагливість: холод переносить, їсть усе підряд, потомство численне. Хутро грубувате, зате тепле.
Прижилися не скрізь, але у вологих лісах, на болотах і в заростях біля води — чудово. Далі звір рухався сам.
У Фінляндії перших волоцюг помітили в 1930-40-х, у Швеції — 1945-го, у Польщі — 1955-го, у Східній Німеччині — 1961-1962 років. До Польщі й далі на захід звірі прийшли переважно з Білорусі та України. До 1980-х єнотоподібний собака зайняв близько 1,4 мільйона квадратних кілометрів Європи — приблизно дві з половиною території Франції.
Їсть усе, спить узимку, живе парою
Жаби, миші, комахи, падаль, ягоди, пташині яйця — єнотоподібний собака підбирає те, що доступне за сезоном. Закінчилася одна їжа, знайдеться інша.
На зиму в холодних районах звір накопичує жир і залягає в сховку. Сон неглибокий, у відлигу прокидається й виходить надвір. М’якої зими, як у Німеччині, може не спати взагалі. Власну нору риє рідко, зазвичай займає готову — лисячу чи борсукову.
Пари в цих звірів стійкі, на все життя. Самець залишається біля цуценят, поки самка шукає корм. Виводок зазвичай п’ять-сім цуценят, а там, де корму багато вісім-десять. Саме ця прив’язаність до пари пізніше стала головною слабкістю, якою скористалися люди.
Чим заважає
Єнотоподібний собака руйнує гнізда птахів, які відкладають яйця на землі, і поїдає земноводних. Плаває добре, тому дістається до островів із пташиними колоніями. На островах північної Швеції фотопастки зафіксували, як звірі зганяли з гнізд навіть сірих гусей і з’їдали яйця.
Водночас оголошувати його причиною загального скорочення птахів по всій Європі не можна. Шкода залежить від місця, біля вразливої колонії один такий гість накоїть чимало лиха, а на великій території ефект поки що довести важко.
Інша проблема — інфекції. Звір бере участь у поширенні сказу й слугує хазяїном паразита, яким може заразитися і людина. Ці збудники були в Європі й раніше, але з розселенням нового звіра отримали додаткові шляхи для поширення.
Хитрість із «юдами»
У 2010-2013 роках Швеція, Фінляндія та Данія запустили спільний проєкт зі стримування єнотоподібного собаки. Бюджет — близько 5,3 мільйона євро на три країни за три роки. У ці гроші входили до п’ятисот фотопасток, пастки, GPS-нашийники й робота з місцевими жителями. Мета була не виловити якнайбільше, а не дати виду закріпитися там, де його ще мало.
Головну стратегію побудували на вірності звіра партнеру. Спійманого єнотоподібного собаку стерилізували, надівали GPS-нашийник і випускали. Потомства вже не буде, а бажання знайти пару залишиться. Самотня тварина вирушала на пошуки, за сигналом передавача спеціалісти знаходили її нового партнера й відловлювали. Звіра з нашийником відпускали знову.
Таких звірів прозвали «юдами», бо звір сам видає своїх. Одна стерилізована самка з нашийником привела до мисливців трьох самців підряд. 2014 року стратегію посилили: самкам-«юдам» почали ставити гормональний імплант, щоб вони виглядали готовими до парування й надійніше приваблювали самців.
Якщо звір із пари гинув, зокрема під машиною, на це місце ставили фотопастки й за потреби випускали «юду», щоб знайти овдовілого партнера. Близько 70-75 відсотків спійманих у Швеції та Данії знайшли за повідомленнями людей і за збитими на дорогах, приблизно чверть вивели «юди».
Загалом у трьох країнах спіймали або знищили 1401 тварину, включно зі збитими машинами й знайденими мертвими.
Швеція впоралася. Фінляндія стримує
У січні 2025 року стало ясно: пар єнотоподібного собаки, що розмножуються, у Швеції більше немає. Залишилося близько двадцяти звірів, усі з передавачами. Окремі тварини все ще заходять із Фінляндії через північне прикордоння, тому спостереження триває.
Різниця між двома сусідніми країнами показує головне правило, поки звірів мало, кожного можна знайти й прибрати. Коли вид опанував величезну територію, залишається лише стримувати чисельність.
Шведи почали 2008 року, після першого відомого виводка, а 2011-го в країні було близько трьохсот звірів. Фінам довелося мати справу з видом, який розселявся з середини 1950-х. У Фінляндії стерилізацію «юд» навіть не застосовували: звірів забагато, це не має сенсу.
Зростання здобичі у Фінляндії показує масштаб. В мисливському сезоні 1970/71 здобули близько восьмисот єнотоподібних собак. У середині 1980-х — уже близько шістдесяти тисяч на рік. 2000 року — близько 85 тисяч. 2009-го — майже 172 тисячі. 2024 року фінські мисливці здобули близько 123 тисяч єнотоподібних собак — більше, ніж зайців-біляків і лисиць разом узятих. Саме собою це число не означає, що звірів стає менше, результат залежить і від чисельності, і від зусиль мисливців.
Хутро все одно продають
Водночас у Фінляндії єнотоподібного собаку продовжують розводити на звірофермах. Хутро продають під маркою Finnraccoon. Раніше основними покупцями були європейські модні доми, на останніх торгах — Китай і Туреччина.
В ЄС з 2019 року вид у списку інвазивних: ввозити, тримати, розводити, продавати й випускати заборонено. Для фінських ферм зробили виняток на тридцять років: звірів можна тримати лише в закритих вольєрах перелічених господарств, випускати в ліс не можна.
Радянські мисливствознавці хотіли отримати невибагливого хутрового звіра. Отримали саме його, майже через століття фіни добувають понад сто тисяч звірів на рік.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!