Я часто думаю про те, скільки всього ми робимо просто у своїй голові. Плануємо вихідні, подумки сваримося з кимось у черзі, яскраво уявляємо холодну колу в літню спеку. Здавалося б, уява — це суто наша, людська штука. Куди там тваринам, у них же лише рефлекси та інстинкти, правда?

А от і ні. Нещодавно я натрапив на статтю в журналі Science, яка трохи похитнула цю мою самовпевненість. І головний герой там — не якийсь філософ, а карликовий шимпанзе. Бонобо на ім’я Канзі.

Канзі — це справжня рок-зірка у світі науки. Цей хлопець за свої 44 роки вивчив кілька сотень слів спеціальною мовою символів. Його інтелект порівнювали з розумом трирічної дитини. На жаль, минулого року Канзі помер. Але перед цим встиг зіграти з науковцями в одну гру, яка збоку виглядає як класичний пранк.

Перед Канзі ставлять прозорий глечик із соком і дві склянки. Наливають сік, він його випиває. Усе логічно: є сік — треба пити. А потім з’являються глечик і склянки, але абсолютно порожні. Дослідники з серйозними обличчями роблять вигляд, що розливають «повітряний» сік по ємностях. Потім одну зі склянок перевертають, ніби виливаючи вміст геть. І після всього цього театру пантоміми Канзі мав показати, в якій склянці сік «залишився».

І що ви думаєте? У 34 з 50 випадків бонобо впевнено тицяв на «повну» склянку.

Тобто він у своїй голові прослідкував шлях рідини, якої насправді не існувало. З уявним виноградом історія повторилася: 31 правильна відповідь із 45. Він буквально бачив те, чого немає, тримаючи картинку в голові.

Біологи й раніше помічали щось подібне. Наприклад, дикі самиці шимпанзе іноді тягали за собою звичайні поліна, нянчилися з ними, ніби це їхні малюки. Виглядає трохи моторошно, але ж це чиста дитяча гра в дочки-матері. Проте до експерименту з Канзі доказів не було — завжди залишалося питання, чи правильно люди трактують мавпячі дії.

Звісно, у науковому світі завжди знайдуться скептики, які зіпсують вечірку. Дехто з дослідників каже: «Гей, це не чиста фантазія! Він просто підіграв людям». Це називається теорією чужого розуму — коли ти розумієш логіку і мотиви іншого. Мовляв, Канзі сам не ініціював розпивання уявного соку (бо хто в здоровому глузді буде пити повітря, якщо можна випросити реальний сік?). Він просто розкусив правила гри, яку йому нав’язали дивні лисі примати в білих халатах.

Як би там не було, мене ця історія відверто зачепила. Ми часто сприймаємо тварин надто спрощено. А там, виявляється, можуть крутитися цілі невидимі світи. Шкода, що Канзі більше не з нами. Було б страшенно цікаво подивитися, чи почав би він сам колись розливати уявний чай для дослідників.