Жук-плавунець: хижак наших озер якого краще не чіпати

Влітку його виловлюють із надувного басейну, знаходять у щойно викопаному садовому ставку, а іноді й на даху машини. Найімовірніше, це облямований плавунець — один із найпоширеніших великих водяних жуків України.

Живе він по всій країні — в озерах, старицях, канавах, природних і садових ставках, а в басейн прилітає сам, уночі. Руками його краще не чіпати: схопить щелепами — буде боляче.

Воду він шукає за блиском — і плутає з нею дах машини

У басейн, навіть надувний, і в новий садовий ставок плавунець прилітає сам — свіжу водойму він заселяє одним із перших. Літає він добре, зазвичай уночі. Воду згори впізнає за блиском — за світлом місяця чи сонця, відбитим від водної поверхні води.

Тому жук іноді сідає на мокрий асфальт, скляні дахи, парники й блискучі дахи машин. Водяних жуків особливо збивають із пантелику чорні та червоні машини: їхня блискуча поверхня відбиває світло так само, як вода, а в білих і жовтих — ні. Летить плавунець і на світло ліхтарів.

Впізнати його можна за жовтою облямівкою

Жук завдовжки 3-3,5 см, овальний і обтічний. Згори він темний, від оливково-бурого до майже чорного із зеленуватим відтінком, а по краю передньоспинки та надкрил іде жовта облямівка — через неї вид і назвали облямованим. Черевце й ноги знизу жовто-бурі.

Самця видають передні лапки: на них широкі подушечки з присосками, якими він тримає самку під час спарювання.

Схожий водолюб майже не кусається — і відрізнити його можна навіть із берега

У тих самих ставках живе інший великий жук — водолюб. Він ще більший, до 5 см, чорний із зеленуватим полиском і без облямівки. Розрізняти їх варто: водолюб їсть переважно рослини й людину майже не кусає, а плавунець — хижак і може боляче вкусити.

Відмінність видно навіть із берега. Плавунець гребе обома задніми ногами разом, як веслами, а водолюб перебирає ногами по черзі, ніби крокує у воді. У повітря плавунець піднімається заднім кінцем тіла вгору, а водолюб — головою. Якщо жук уже в сачку, подивіться на вусики: у плавунця вони довгі й тонкі, у водолюба — короткі, з булавою на кінці.

Зябер у нього немає — повітря він носить під надкрилами

Зябер у плавунця немає, він дихає звичайним повітрям. Запас носить під надкрилами і приблизно раз на 10-15 хвилин піднімається нагору: виставляє з води кінчик черевця й набирає новий.

Це повітря тягне жука вгору: варто перестати гребти — і він спливає. Тому під час відпочинку він чіпляється за траву або дно, а біля поверхні висить головою донизу — так він і дихає, і може чатувати на здобич.

Дістають його сачком, а несуть не у воді: жук може захлинутися

Із басейну плавунця дістають сачком із дрібним вічком: якщо схопити його рукою, він може вкусити — кусається і його личинка. Спійманий жук іноді випускає каламутну смердючу рідину — цим він відлякує риб та інших хижаків.

Нести його краще не в банці з водою. Хоч жук і водяний, коли вода хлюпоче, він не може набрати бульбашку повітря й може захлинутися. Зручніше переносити його на мокрій траві, водоростях або у вологій ганчірці, а потім випустити в найближчий ставок.

Їжу він шукає за запахом

Їжу плавунець шукає більше за запахом, ніж очима. Живу здобич він помічає лише впритул і після промаху за нею не женеться, а мертву знаходить значно впевненіше. Їсть він усе, що не надто велике й не надто швидке: личинок комах, зокрема комарів, равликів, пуголовків, слабку дрібну рибу, комах, що впали у воду, і падло.

Якщо поруч є інші жуки, вони швидко підпливають до того, хто спіймав або знайшов їжу, і тягнуть здобич кожен до себе — так на одну поранену або мертву рибу може зібратися кілька плавунців.

Личинка виростає більшою за жука і їсть, не розкриваючи рота

Личинка плавунця буває більша за самого жука, до 6-7 см. Вона довга, жовто-бура, з пласкою головою, серпоподібними щелепами й двома «хвостиками» на кінці. «Водяним тигром» її назвали за апетит. Вона висить біля поверхні з розкритими щелепами й кидається на здобич, яка ворушиться за кілька сантиметрів від голови.

Дорослий жук відкушує здобич шматками, а в личинки рот зімкнутий. Натомість у кожній щелепі є канал: через нього личинка впорскує в здобич травний сік, який розчиняє тканини, а потім висмоктує їх. Від здобичі залишається порожня шкірка. Так личинки їдять рачків, личинок комах, пуголовків, тритонів, дрібних рибок — і навіть одна одну.

Із личинкою бабки її плутають, але розрізнити легко. Личинка бабки кремезна, без двох «хвостиків», а здобич хапає складною нижньою губою, яку викидає вперед.

Жуком личинка стає на березі, у землі

Личинка росте все літо, а вирісши, вибирається з води на вологий берег і під каменем чи корчем робить у землі камеру, де перетворюється на лялечку. Влітку через один-три тижні звідти виходить жук і повертається у воду.

У садовому ставку: мальків з'їсти може, а велику рибу спіймати йому важко

Мальків і слабку рибу плавунець з'їсти може, личинки теж ловлять дрібних рибок. Велику здорову рибу йому спіймати важко: вона швидка й тримається на відкритій воді. Нідерландські дослідники дійшли висновку, що виїсти рибу в ставку плавунці навряд чи здатні й боротися з ними немає потреби — тим паче, що риба сама їсть їхніх молодих личинок. Якщо ж у ставку підростають мальки, жуків і личинок можна виловити сачком і випустити в іншу водойму.

Плавунця тримають і в акваріумі, зокрема шкільному. Йому потрібні: шар води від 20 см, рослини, каміння та корч, що стирчить із води, — жукові іноді треба вибратися й обсохнути. Кришка обов'язкова, інакше він полетить. Годують плавунця дощовими та борошняними черв'яками та шматочками пісного м'яса. Із рибками його разом не тримають: жук може напасти на рибу, особливо хвору, а його виділення у спільній воді рибам шкодять.

Під льодом він дихає бульбашкою повітря

Живе плавунець понад рік і зимує дорослим жуком на дні, у мулі та заростях. Під льодом до повітря не піднятися, і він випускає з-під надкрил бульбашку: з води в неї переходить кисень, і жук забирає повітря назад — бульбашка слугує йому зябрами. У ставку його бачать навіть у грудні.

Плавунець широкий — із Червоної книги

В облямованого плавунця є рідкісний родич — плавунець широкий, занесений до Червоної книги України. Трапляється він у лісовій зоні, на півночі Лісостепу та в Закарпатті, але лише поодинокі особини. Він більший і помітно ширший, а головне — бічні краї надкрил у нього сплощені у тонкі пласкі «пластинки». Якщо такий жук потрапив у сачок, його фотографують і відпускають: додому види з Червоної книги не забирають.