Зелений блискучий жук на трояндах — не травневий хрущ. Як упізнати бронзівку і чи шкодить вона саду

Коли хтось захоплено вигукує: «Гляньте, який гарний травневий жук!», у світі сумує одна бронзівка. Бо гарна тут вона, а непримітні хрущі просто забрали в неї всю славу. Настав час відновити справедливість! Зустрічайте золотисту бронзівку, велику любительку квітів.

Чим бронзівка відрізняється від травневого хруща

Золотиста, або звичайна, бронзівка є родичкою величезних тропічних жуків-геркулесів і голіафів, а ще тих самих хрущів, із якими її часто плутають. У чому різниця? Ну дивіться, хрущі коричнево-сірі, зі смішними вусиками-віялами. А бронзівка насиченого смарагдово-золотистого кольору і з чудовим металевим блиском. Мабуть, це один із найяскравіших жуків наших садів! У старому українському словнику Бориса Грінченка вона записана як «зеленяк», а ще як «піп».

Ще простіше розрізнити їх за часом доби. Травневий хрущ вилітає навесні вечорами, у сутінках, і рядок Шевченка «Хрущі над вишнями гудуть» саме про нього. Бронзівка літає вдень, у саму спеку.

І літає вона по-своєму. Травневий хрущ і сонечко перед злетом підіймають жорсткі верхні крила, надкрила. Бронзівка їх не розкриває. З боків у неї є виїмки, і тонкі крила для польоту висуваються прямо через них. Зверху жук так і лишається складеним, ніби летить у застебнутому пальті.

Чому бронзівка блищить, як метал

Бронзівка трапляється по всій Україні і буває не лише звичною зеленою, а й золотистою, мідно-червоною, фіолетовою, зрідка синьою. І завжди блискучою, ніби вкритою тоненьким шаром дорогоцінного металу. Дивовижно, але таке «забарвлення» взагалі не пов'язане з фарбою. Панцир бронзівки складений із найтонших прозорих шарів, і кожен наступний шар трохи повернутий відносно попереднього, ніби сходинки гвинтових сходів. З усього сонячного світла такі «сходи» відбивають переважно зелені промені, та ще й ніби закручують їх. Ось і виходить смарагдовий жук, а якщо поглянути на нього збоку, він відливає синявою.

Закручене світло можна побачити самому. Візьміть 3D-окуляри з кінотеатру і подивіться на бронзівку по черзі то одним, то іншим оком. Через одне зі скелець зелений жук стане майже чорним. Річ у тім, що одне скельце таких окулярів пропускає світло, закручене вліво, а друге вправо. Бронзівка ж відбиває світло, закручене лише в один бік, і скельце з протилежним закрутом його не пропускає.

У такого кольору є ще одна особливість. Колір сонечкам дає справжній барвник, і в колекції засушене сонечко з часом тьмяніє й вицвітає. А бронзівка зберігає свій металевий блиск навіть у засушеному вигляді. Забарвлення «без фарби» ще 1902 року пояснив київський фізик Йосип Косоногов.

Навіщо жукові такий закручений блиск, учені поки що не знають. Угорські дослідники перевірили, чи не шукають бронзівки за цим блиском їжу або одне одного, і виявилося, що жуків до такого світла не тягне. Птахів воно теж не відлякує, адже бронзівок часто ловлять сороки.

Що їсть бронзівка і чи шкодить вона саду

В Україні бронзівок можна побачити з квітня до серпня, а найбільше їх на квітах наприкінці травня та в червні. Перші кілька тижнів жуки літають по околиці в пошуках квітів і нектару.

Серйозним шкідником садів бронзівку не вважають. Плодові дерева на час її масового льоту зазвичай уже відцвітають, тому їхні квітки вона майже не чіпає. Але іншим квітам дістається. Жук сідає в середину троянди, шипшини, бузини чи бузку і виїдає тичинки та маточки, залишаючи в пелюстках рвані дірки. Може обгризти молоде листя троянди, винограду, яблуні та вишні, а влітку переходить на ягоди та фрукти, які вже перестигли: шовковицю, черешню, малину, виноград.

Коли ваша дівчина — бронзівка, дарувати букети дуже вигідно. І подарунок зробив, і на вечерю зводив!

Чия личинка живе у вашому компості

Від яйця до жука в Україні зазвичай минає рік. Більшу частину цього часу бронзівка виглядає як товста жовто-біла личинка. Рослинам личинки зазвичай не шкодять, бо їдять гнилу деревину, опале листя, компост і перепрілий гній. Тому бронзівок особливо багато в приватних садах, де є компостна купа.

Схожа товста біла личинка буває й у травневого хруща, і вона гризе коріння. Відрізнити їх допомагає простий дослід. Покладіть знахідку на рівну поверхню. Личинка бронзівки розпрямиться, перевернеться на спину і поповзе ніжками вгору. Личинка хруща так і лишиться зігнутою кільцем і повзтиме на боці. У бронзівки голова маленька, ніжки короткі, а в хруща голова велика і бура, ноги довгі. Личинку бронзівки краще одразу прикопати назад у компост, бо на сонці вона швидко пересихає.

Нагулявши жирок, личинка ліпить із землі, трухи та власного посліду міцну капсулу-колиску і заляльковується. Лялечкою вона лишається лише близько двох тижнів. Зиму бронзівка зустрічає або великою личинкою в компості, або вже готовим жуком у тій самій колисці під землею. Жуки, які вийшли з лялечки наприкінці літа, відкладають яйця лише наступного літа, тож доросла бронзівка може прожити майже рік. А навесні вона вибирається назовні, щоб знову сяяти на квітах.