“Очерет мені був за колиску...". Микола Гребенюк любить повторювати ці слова популярної пісні. Він виріс у краю озер і боліт, але навіть подумати не міг, що український бамбук, увічнений у легендах і піснях, колись врятує його від газової неволі.
...Будинок на краю села. Ззагальна площа - 160 квадратних метрів. На подвір'ї - ні душі. Лише руденький песик вештається і щось винюхує. “Я тут, у майстерні, - махає рукою Микола. - А де ж мені ще бути? Зранку попорав худобу, тепер ось пресую брикети. Із чого? З очерету”.
Поряд купа подрібненої рослинності з місцевих водойм і чимала балія, в якій чоловік замочує старі газети, - це в'яжучий матеріал для палива домашнього виробництва. На вулиці, одразу за парканом, газова труба. Колись пан Гребенюк називав її здобутком цивілізації, тепер каже інакше: зашморг на шиї селянина.
“Узимку, щоб опалити хату, - пояснює мешканець Іванівки, - щомісяця спалював приблизно 200 кубів газу. Тобто за нинішнім тарифом мав би віддати майже 1380 гривень. А протягом опалювального сезону - у шість разів більше. Натомість не плачу жодної копійки і не мерзну - температура повітря у хаті 20-22 градуси тепла. Розказую знайомим - не вірять. Думають, що вигадую.
Навіщо мені вигадувати? Яка користь від цього? Від газу відмовився свідомо два роки тому. Чим замінив його? Брикетами з із дармовою сировини. З осені пресую опале листя, солому і навіть лушпиння соняшникового чи гарбузового насіння, взимку – очерет. Цього добра у нашому краї вдосталь: бери – не хочу.
А ми, даруйте, розучились думати та рахувати, зациклились на тому газі... Хіба важко зробити важільний ручний прес? Ні. Ставимо вертикально два дерев'яні бруски - це опора преса. Знизу
між ними надійно кріпимо дошку - станину, а зверху – вісь невеличкого діаметру із дерев'яним важелем. Замість прес-форми я використав обрізок товстостінної пластикової труби, в якій
просверлив отвори, щоб витікала волога.
Отож завантажую органічну масу, вставляю дерев'яний поршень і щосили тисну на важіль. Усе, брикет готовий. Залишилося досушити і можна кидати в котел”.
“Скільки треба таких брикетів, щоб замінити один кубічний метр газу?” - питаю.
“Приблизно 40 штук, - каже Микола Гребенюк. - А на добу цілком вистачає 280 брикетів. Я роблю їх на важільному ручному пресі за якихось півтори години”.
Очерет газда косисть взимку, коли крига скує водойму, в'яже у снопи і на електроагрегаті , який також зробив своїми руками, подрібнює на маленькі частинки. Але ця біомаса навіть після пресування не тримається купи. Тож Микола готує щось на кшталт спеціального клею: замочує у воді старі газети, за допомогою будівельного міксера збиває до стану однорідної маси і додає подрібнений очерет. Співвідношення 1 до 6.
“Такі брикети чудово горять, - підсумовує господар, - і теплотворною здатністю не поступаються вугіллю. Тож на опалення свого будинку я не витрачаю жодної копійки. Хіба що плачу за електроенергію гривень п'ятнадцять. Не більше. От і порахуйте, що вигідніше: газ чи очерет”.
