Любов до близьких — найбільша сила і водночас найбільша вразливість людини. Ця історія яскраво демонструє, як навіть найсильніші особистості стають безпорадними, коли справа стосується безпеки їхніх рідних, інформує Ukr.Media.
Я був в гостях дуже багатої людини. Він досяг багато чого своїм розумом і працею, багато пережив. Це була дуже сильна людина. Багато всього довелось йому витримати в житті. І він витримав. Він був як немолодий лев — могутня особистість, як Король Лев.
Ми сиділи біля каміна в його величезному маєтку. Дивились на полум'я. Він згадував минуле. Згадував свої перемоги. Можна було по праву назвати його господарем життя. Він міг майже все, тепер його становище було непохитним. А сила його не пішла, здоров'я було міцним, розум — ясним, плани — чіткими. Він керував своїм життям і життями інших. Владно керував. Тому що міг. Він говорив вагомо і неголосно про те, як досяг успіху.
І тут його маленький онук незграбно впав личком прямо на камінні ґрати! Бігав і впав. І голосно заплакав, від переляку, не від болю, як потім з'ясувалося, на щастя. Всі схопилися, звісно. Кинулися до дитини. І цей Король Лев — першим підскочив.
Підскочив, підхопив на руки і почав кричати, голосніше за дитину: "Що з ним? Що з малюком? Він пошкодив голову, зубки могли випасти! Треба вертольотом до клініки, там допоможуть! Що з моїм малюком, він не дихає!"...
Я навіть не пригадаю, що саме він кричав. Руки в нього тремтіли, щоки трусилися, — він розглядав дорогоцінного онука, той навіть плакати перестав від переляку. Тільки лепетав: "діда, діда!". Дід був схожий на божевільного. Але швидко опанував себе. І навіть сам потім трохи посміявся над своєю реакцією. Коли переконався, що дитина в повному порядку.
Ось так воно і є. І потім ми про це говорили, — ти можеш бути яким завгодно сильним. Скільки завгодно перенести страждань, скільки завгодно здобути перемог. Ти можеш себе вважати господарем життя! Але якщо щось трапляється з тим, кого ти любиш, ти беззахисний, як малюк. Так щиро сказав Король Лев.
І не треба надто пишатися і хизуватися своєю силою. Навіть у думках. І підноситися над іншими не треба. А треба молити, щоб все було добре з тими, кого ми любимо. І дякувати за це щодня. Тому що в найсильнішої людини є слабке місце, яке зовсім від неї не залежить — ті, хто їй дорогі. Кого вона любить.
Можливо, вони і роблять нас сильними, ці малюки, ці люди, заради яких ми і живемо. І перемагаємо...
