Блискучий монолог про покоління жінок після п'ятдесяти!

Ми робимо вигляд, що нічого не сталося. Пропадають жінки. Пропадають жінки після п'ятдесяти.
Вони зникли з екранів, вони не ходять у кіно, вони не з'являються в театрах. Вони не їздять за кордон. Вони не плавають в морі.
Де вони? Їх тримають в лікарнях, у продовольчих крамницях і на базарах і в квартирах.
Вони беззахисні. Вони не виходять з дому. Вони зникли. Вони не потрібні. Як інваліди.
Ціле покоління пішло з життя, і ніхто не питає, де воно. Ми кричимо: "Діти наше майбутнє"!
Ні. Не діти. Вони наше майбутнє. Ось, що з нами станеться.
Всю кар'єру, всю рекламу ми будуємо на юних жіночих тілах і на цьому ми втратили мільйони світлих сивих голів.
Чому?! Як дівчатам не страшно? Це ж їхнє майбутнє ховається від очей перехожих.
Багато випало на долю цих жінок.
Дикі черги, безграмотні аборти, тісні чоботи, пропалені рукавиці.
І зараз їх знову заштовхали глянцеві попки, порцелянові стегна, кольорові скляні очі.
Юне тіло великим пошепки: "Невже я цього варта?" Ти варта. Ми цього гідні. Ми гідні кращого.
Світ мрії заповнили одноразові жінки, яких міняють, як шприци.
Поддуті груди, накачані губи, фабричні очі. Все це тривіально-віртуальне статеве збудження, від якого народжується тільки візит до лікаря.
Ви уявляєте вірші про кохання?
Ми вигнали тих, хто дає стиль, моду, смак до краси, красного письменства, хто робить політиків, хто зберігає життя чоловіків.
На них кричать у лікарнях: "Ви хто, лікар?" "Я не лікар, каже вона тихо. Але я борюся за життя свого чоловіка, більше нікому в цій країні".
Вони ці жінки зберігають для нас наших геніїв. Втратимо їх підуть і їх чоловіки, люди конкретного результату.
Залишаться тріскучі і безглузді політики і кілька олігархів, особисте життя яких вже нікого не цікавить.
Вони його вручають в абсолютно чужі руки. Питання тільки в тому, чи стане іноземна медсестра за великі гроші тимчасово люблячою дружиною.

У тридцять років залишаться тільки ноги, в сорок очі, в сорок п'ять попливе талія, в п'ятдесят спливуть окремі авторки окремих жіночих детективів, в п'ятдесят п'ять борці за присутність жінок у політиці, а в шістдесят зникнуть всі.
Хоча саме ці зниклі жінки створюють королів і полководців. Вони другий ряд у політиці. А другий ряд у політиці головне.
Вони оцінюють гумор, живопис, архітектуру і всі скарби світу, а значить, і оплачують їх через своїх чоловіків.
Я цього літа на одному благодійному концерті побачив їх. Я побачив зникле в Росії плем'я, плем'я літніх дам струнких, гарних, в легких шубках і тонких туфлях і їх чоловіків, трохи старших.
Це була юрба 60, 65, 70, 80, 85-літніх. Вони сміялись і аплодували, вони танцювали і грали в карти. Вони заповнювали величезний зал з розсувним дахом.
Це були не олігархи, не міністри, не королі. Це були жінки, обличчя яких складають герб Франції.
Визначити талант дуже просто - ви дивіться, яка жінка біля нього. Біля Пушкіна, біля Висоцького, біля Єсеніна. Потім згадуєте, яка жінка була біля Брежнєва, біля Хрущова, біля Сталіна. Не було їх у них! Все було у них, а цих людей у них не було! От я й кажу: ти сам такий, яка жінка біля тебе!
З дружин треба вибирати веселих.
З веселих розумних.
З розумних - ніжних.
З ніжних - вірних.
І терплячих.
І терплячих!