Як Маша Єфросиніна досягла успіху

Шлях до успіху складається з уміння любити життя і не жаліти себе

Чесно, щиро і правдиво можу поділитися тим, що називаю своїми правилами. Вони з'явилися не одразу, але сформульовані оглядаючись на те, що зроблено і досягнуто, передає Ukr.Media .

Робити те, що приносить задоволення і те, де не зраджуєш себе, не наступаєш на горло своїй цікавості та своїм цілям. Це найголовніше правило незалежно від віку і становища.

Любити життя. Звучить шаблонно. Але чим більше розмірковую і спостерігаю за тим, що відбувається навколо, тим більше розумію: це не шаблон. Адже любов до життя стає рідкістю. І мова йде про те, щоб по-справжньому закохуватися у кожен день.

Робити добро, допомагати людям: рідним, близьким, незнайомим. Це невід'ємна частина мого життя. Щодня запитую себе: "Що хорошого я сьогодні зробила?" Так і підтримую в собі цей вогонь любові. Вважаю, це одне з безперечних щоденних правил.

Не проводити час даремно і не спілкуватися із безглуздими людьми. Може здатися образливим, тому поясню. Кожен із нас розуміє, чого прагне, в чому вбачає своє щастя. І реалізації всього цього дуже заважає поява тих, хто не тільки не приносить користі, але ще й висмоктує енергію.

Майже кожну свою дію я пропускаю через внутрішній фільтр: "Яку користь принесе мені та чи інша зустріч, та чи інша людина?" Пахне егоїзмом, однак я називаю це любов'ю до себе і повагою до власного часу. Д

Всі найважливіші та доленосні рішення я приймала в моменти жорстких падінь і невдач

Отримувати за свою роботу гроші. Більша частина моєї професійної діяльності була збудована на пропозиціях на кшталт "давай спробуємо попрацювати про запас", "давай по-дружньому", "безкоштовно, але на перспективу" і так далі. У якийсь момент я зрозуміла, що це незмінно веде до розвитку комплексу неповноцінності. Як тільки я припинила повсюдно займатися альтруїстичними послугами у професійній сфері, як не парадоксально, але до мене почали ставитися із більшою повагою. 

Байдуже ставитися до того, що скажуть люди. Не кажу, що мені плювати, але раджу не ставити чужу думку на чільне місце і не дозволяти впливати на прийняття ваших рішень. Занепокоєння про те, що скажуть або подумають люди, — це пережиток совкової епохи. 

Мати свою мораль. Все вищенаведене неможливе без цього правила. Інтелігентна й освічена сучасна людина повинна мати власну мораль — систему цінностей, якщо бажаєте. Поки ви не порушуєте цю мораль, можете спокійно робити те, що захочете.

Не робити трагедії з помилок. До того ж нині одним із моїх правил є вміння помилятися і визнавати помилки. Не знаю, що складніше. Але це ефективно для еволюції людської свідомості. Помиляйтеся й усвідомлюйте свої помилки. 

Кидати собі виклик. У студентські роки в Києві мені було дуже важко. Через півтора року не найтепліших стосунків зі столицею я вирішила здатися і повернутися до батьків у Крим. Але побачила оголошення про участь у конкурсі Міс університет. Я — золота медалістка, дівчинка з інтелігентної родини і зі знанням трьох мов, ніколи не брала участі ні в яких конкурсах. І тут подумала: "А що я втрачаю?" Подалася на конкурс і виграла. Це принесло мені приголомшливі знайомства, хороших друзів, людей, які згодом стали моїми провідниками на телебаченні. Я залишилася у Києві і живу тут більшу частину життя.

Мене часто запитують, що робити, якщо все вкрилося якимсь дивним мохом, заросло болотом. Зробіть те, чого найменше від себе очікуєте, або навпаки — те, що завжди хотіли зробити, але відкладали в довгу шухляду. 

Не жаліти себе. Не нити, не нарікати, не шукати винних, не скаржитися на долю. Розпорошення жалості до себе, яка проектується у зовнішній світ як агресія — це порожня, неефективна, безглузда трата часу. Вона віддаляє вас від успіху настільки стрімко, що ви можете опинитися у точці, звідки доведеться починати все від самого початку.

Цьому складно навчитися, я роблю це досі. Але ви не уявляєте, які приголомшливі результати приносить мінімізація цієї риси. У кожної людини є драма, удар нижче пояса. Але сприймати це потрібно як подарунок долі у вигляді стусана, який змусить встати і піти далі. 

І я не кажу, що потрібно бути кіборгом, це зовсім не про мене. Йдеться про те, що може зламати, що забирає силу з тіла і мозку, що позбавляє можливості сприймати реальність. Саме страждання від несправедливості долі є відправною точкою для страшних наслідків. Тому я пропоную не замикатися на жалості до себе. А якщо потрібно поридати, я тільки за. Адже сльози — це очищення, яке усім нам необхідне.