Як Голлівуд з’їв дівчинку з «Дзвінка» і навіть не подавився

Світ дізнався про смерть 35-річної Давей Чейз. Ви точно знаєте її голос. Вона озвучувала Ліло у діснеївському хіті «Ліло і Стіч». Ви точно пам’ятаєте її погляд — саме вона грала моторошну дівчинку Самару, що виповзала з телевізора у фільмі «Дзвінок».

Таблоїди повідомили: причина смерті — менінгіт, сепсис, відмова органів. Але якщо ви уважно вчитаєтесь у рядки новин, ви спіткнетеся об одне слово, яке руйнує весь голлівудський глянець.

Недоїдання.

У 35 років. У Лос-Анджелесі — місті, де на вулицях подають смузі за 20 доларів і підписують багатомільйонні контракти. Колишня зірка Disney, лауреатка премії MTV, потрапляє до лікарні через елементарне фізичне виснаження.

Індустрія розваг майстерно навчилася ховати свої гріхи за медичними термінами. Нам кажуть «інфекція», щоб ми не питали про соціальну ізоляцію. Нам побіжно нагадують про її «проблеми з законом», щоб ми підсвідомо вирішили: «А, ну вона сама винна, скотилася». Це дуже зручна позиція. Вона звільняє від відповідальності систему, яка працює за принципом індустріального канібалізму.

Голлівуд обожнює дітей-акторів. Вони милі, вони приносять касові збори, з них можна ліпити ідеальний продукт. Давей Чейз була таким продуктом. Вона принесла студіям мільйони. Але що відбувається, коли дитина виростає, ламається під тиском ранньої слави? Індустрія просто випльовує її і бере наступну.

Журналісти TMZ цинічно пишуть: «Останній раз ми бачили її у 2012... питали про макіяж». У цьому вся суть споживацького ставлення до людини. Поки ти на червоній доріжці — тебе питають про макіяж. Коли ти помираєш від виснаження — з тебе роблять клікбейтний заголовок. А між цими двома точками — прірва самотності, боротьби з невидимими демонами (чи залежностями, про які тактовно мовчать) та абсолютної байдужості тих, хто ще вчора називав тебе «майбутнім кінематографу».

У мультфільмі «Ліло і Стіч» героїня Давей Чейз вимовляє фразу, яка стала культовою для цілого покоління:

«Охана означає сім’я. Сім’я — це коли нікого не кидають і не забувають».

Давей Чейз померла від виснаження та сепсису. Її кинули. Її забули.

Справжній горор — це не дівчинка з чорним волоссям, що вилазить із криниці. Справжній горор — це суспільство, яке аплодує тобі в 12 років, а в 35 дозволяє померти від голоду на задвірках фабрики мрій, просто написавши у фіналі три літери: RIP.