Дитина почала обманювати? Покарання і загрози не допоможуть.

Всі ми хоча б раз у житті обманювали. Навіть просто приховування болючої інформації є в якійсь мірі брехнею. Вперше діти вдаються до обману у віці близько 3 років, і якщо не виправити ситуацію, то маленький фантазер перетвориться у досвідченого брехунця. Причини такої поведінки бувають різними, і ми розглянемо кожну окремо, інформує Ukr.Media.

Чому діти брешуть

Першу брехню не можна назвати обманом в чистому вигляді — дошкільнята просто озвучують фантазії, видаючи бажане за дійсне. Розбилася мамина улюблена чашка, одразу звучить: «Це не я». Дитина не хоче бути винуватою, а в голові у неї вже виник сценарій, де посуд цілий і неушкоджений стоїть на полиці. З допомогою нехитрого обману дитина прагне виправити ситуацію, оскільки насправді нічого не хотіла псувати. З віком брехня стає витонченішою, але психологи виділяють п'ять основних причин і пропонують ефективні способи боротьби з дитячою брехнею.

Дефіцит уваги

Приблизно до 4 років дитина здатна придумати жалісну історію, щоб на кілька хвилин стати потрібною і важливою для батьків. Невелике падіння трансформується в серйозну травму — і мама з татом одразу кидаються жаліти малюка.

Бурхлива фантазія

Найшкідливіша форма брехні, коли дитина приміряє на себе ролі подібно заправського актора. Діти уявляють себе лицарями або принцесами, розповідають про вчинені подвиги і красивих кімнатах у палаці.

Приховані емоції

Діти чудово «зчитують» інформацію з облич дорослих і навчаються підлаштовуватися під конкретну ситуацію. Похмурі брови мами і невдоволення — сигнал для виправлення поведінки. Якщо змінити нічого не виходить, дитина починає брехати. Деяким дітям простіше давитися несмачною кашею, ніж засмутити турботливу маму, яка «весь ранок старалася, готувала і не бачить подяки».

Страх перед покаранням

Одного разу познайомившись з ляпанцем або простоявши півгодини в кутку, дитина більше ніколи не зізнається у скоєному. Вона моментально вигадує історію про летючого слона, який влетів у вікно, перевернув з гуркотом стілець і спішно відступив. І буде стояти на своєму, як партизан на допиті, з жахом уявляючи наслідки щиросердного зізнання.

Поганий приклад

«Скажи сусідці, що мене немає вдома», — дитина знає, що ви просто не хочете з нею спілкуватися. «Давай не говорити мамі, що ти їв цукерки», — у малюка алергія, але бабуся вирішила побалувати онука. Такі дрібниці складаються в єдину картину під назвою «Брехня — це норма».

Діти відкрито і щиро спілкуються з батьками, коли в сім'ї панує повага і довіра. Вони з радістю звернуться за порадою і не стануть брехати, якщо після визнання не буде образ і приниження. Якщо ви поводитеся гідно і дотримуєтеся принципів чесності, дитині залишається тільки брати з вас приклад.