Способи зробити свою дитину-студента самостійніше

«У звичайних умовах я б не став вам дзвонити, але моя дитина не вміє себе захищати», — такі слова Наталі Фрідман, голова відділу по роботі з сім'ями в Барнард-коледжі, чує регулярно. Вона вважає, що насправді студенти не можуть за себе постояти лише в рідкісних випадках, а батьки тільки заважають їм займатися своїми справами. Фрідман пропонує інші рішення, інформує Ukr.Media.

Дослідження пов'язують надмірну батьківську турботу з широким спектром негативних наслідків, включаючи невпевненість студента у своїх силах, депресію, зниження інтересу до навчання і погану академічну адаптацію. Найгірше те, що посередництво і прагнення вирішувати кожну незначну проблему може говорити молодим людям про те, що батьки вважають їх некомпетентними та нездатними до самозахисту.

Хоча 61% американців з дітьми у віці від 18 до 29 років вважають, що батьки роблять для молоді занадто багато, тільки 28% визнають, що самі проявляють зайву старанність в цьому питанні. Людям важко зрозуміти, як їх допомога завдає шкоди дітям.

Батьки, які без необхідності втручаються в життя своїх дітей-студентів, зазвичай знають і при цьому категорично відмовляються визнавати, що про них говорять ніби вони «носяться зі своєю дитиною, як курка з яйцем». Напевно, в цьому немає нічого страшного. Але не думаю, що можна багато чого домогтися, відкрито засуджуючи мам і тат, яким потрібно просто вислухати кілька порад про те, як піти в тінь, коли їхні сини та дочки переходять у доросле життя.

Я волію думати про них як про батьків що «налагоджують», оскільки їх основна мета — розв'язувати проблеми дітей, щоб захищати їх від болю і дискомфорту. Їхні дії продиктовані любов'ю.

Я пам'ятаю про ці альтруїстичні наміри, і тому знаходжу спільну мову з батьками, які дзвонять у відділ по роботі з сім'ями. Вони скаржаться, що їхні діти не можуть записатися на заняття, їх лякають професора, вони незадоволені напором води в гуртожитку і вибором їжі в кампусі, а також стурбовані тим, що не подобаються сусідам по кімнаті.

Батьки телефонують так само часто, як і матері. При цьому чоловіки схильні інфантилізувати своїх дочок і намагаються просувати власні «рішення». Якщо у студентки не виходить записатися на курс, тому що місць вже немає, її роздратований батько дзвонить і каже, що адміністрація повинна створити більше груп, щоб його дитина змогла відвідувати лекції. Коли я пояснюю, що у додаткових групах буде нікому викладати, батьки зазвичай відповідають: «Ну, тоді вам потрібно найняти більше викладачів».

Матері більше готові до співпраці. У цій ситуації жінка зазвичай запитує, як подібні проблеми вирішувалися в минулому. Коли я відповідаю, що більшість студентів просто записується на цей курс в наступний раз, коли він стає доступний, мати, як правило, благає мене докласти всі можливі зусилля, щоб зробити разовий виняток для її дочки. Вона також запитує, чим може в цьому допомогти.

Деякі батьки відразу звертаються до керівництва навчального закладу. Після того, як один стурбований батько зв'язався з офісом президента коледжу, через те, що його дочка не була записана на «правильні заняття», я звернулася до студентки безпосередньо.

Виявилося, що вона і її батько зовсім по-різному дивилися на ситуацію. Дівчина була задоволена своїми курсами й не знала, що батько дзвонив від її імені та була засмучена тим, що він так вчинив. Бентежитися через батьків, які втручаються в особисті справи, — це нормальна, здорова реакція для студента. Я турбуюся про тих, кого навчили безпорадності. Що з ними буде, коли мам і тат не буде поруч?

На щастя, є багато способів підтримати молодих людей, які вчаться говорити за себе, розв'язувати проблеми та приймати важливі рішення.

Ось деякі рекомендації:

Заохочуйте маленькі кроки

Якщо студент говорить, що щось йде не так — наприклад, сусід по кімнаті зловживає алкоголем або наркотиками — надихніть дитину зробити перший крок: відправити електронний лист або зателефонувати людині в кампусі, яка може допомогти в цій ситуації.

Допомагайте в написанні «сценаріїв»

Якщо студент боїться розмовляти з викладачем або деканом, допоможіть йому написати «сценарій» для цієї бесіди. Згадайте свій досвід спілкування з начальником і підкажіть, які слова потрібно використовувати. Я раджу записувати кілька пропозицій, наприклад: «Здрастуйте, професор X. Я Саша і я відвідую ваш курс по введенню в біологію. Можна обговорити з вами результати іспиту? Я зробила багато помилок і хотіла б зрозуміти, як здати його краще в наступний раз». Попросіть студента записати ці фрази в блокнот або смартфон, щоб освіжити в пам'яті перед розмовою з викладачем.

Заохочуйте завзятість

Іноді студенти набираються сміливості для розмови з викладачем, тільки щоб почути щось невтішне: вони провалять курс, або наступний іспит зарахується як підсумкова оцінка, або вони не зможуть отримати автомат, через те, що пропустили першу контрольну. Деякі приймають це надто близько до серця і починають лаяти себе («Я так погано розбираюся в цьому предметі, я повинен просто кинути навчання, я тут не до місця»). Якщо у вашої дитини є така схильність, допоможіть сприйняти розчарування як можливість для навчання. Йому варто задати викладачу конкретні питання, такі як «Що я можу зробити, щоб краще підготуватися до наступного іспиту?» або «Якщо я не впораюся з цією контрольною, є у мене інші способи розібратися в матеріалі та підвищити оцінку?».

Нагадуйте про важливість декількох думок

У викладача або друга може бути одна відповідь на питання, але в інших людей в кампусі — інша. Розкажіть студенту, що варто познайомитися з іншими дорослими в навчальному закладі, які допоможуть впоратися з будь-якою складною ситуацією. Отримання більшої кількості інформації дозволить приймати більш вдалі рішення. Нагадайте, що вміння справлятися з розчаруванням — це аспект самозахисту. Навіть студенти, які вміють ставити питання, можуть не отримати бажаної відповіді. Переконайте їх, що це нормально: відмова — це частина життя. Занадто багато батьків дотримуються принципу «не приймай відмову за відповідь», і діти наслідують їх приклад. Цей підхід рідко працює. Студенти повинні розуміти, коли потрібно змиритися з негативною відповіддю.