Вирішила я чоловікові заявити, що з цього часу ми є співмешканцями і не пошкодувала про своє рішення

Навіть не знаю, як це сталося, але після восьми років подружнього життя чоловік чомусь вирішив, що є головним годувальником, а я з цієї причини повинна йому за все дякувати й виконувати будь-яку примху по руху пальця, інформує Ukr.Media.

А може бути, він просто подумав, що пора мене переробити під себе. Тільки зі мною такі викрутаси не проходять. Я не статевий килимок, щоб ноги об мене витирати.

Я дуже стала злитися, перший час, танцювала під його дудку, але тільки через те, що не хотіла сварок у родині. Очікувала, що перебіситься. Дітей у нас не було. А то і їм би дісталося. В якійсь момент він втратив совість і повагу до мене, не знаю, але останньою краплею став ось цей випадок.

Довелося мені його провчати. Ну а як мені було домогтися того, щоб він цінував мене і мої вчинки?

Взагалі-то, я теж не домогосподарка. Ну і що, що зарплата у два рази менше. Все одно я вкладаюся в сімейний бюджет. І мені цього цілком вистачило б, тільки не виходить на себе їх повністю витрачати. Річ у тім, що живемо на орендованій квартирі.

Ось і вирішила я чоловікові заявити, що з цього часу ми є співмешканцями. У кожного своя кімната, харчуємося окремо. Прибираємо і стираємо теж. Всі обов'язки по дому ділимо навпіл. Просто разом живемо.

Перенесла у свою кімнату дрібнички, віддала йому телевізор, стала стелити постільну білизну на дивані та спати там же.

Спочатку він пред'являв мені претензії, говорив: "що на тебе знайшло?", але мені було плювати. Я була непохитна. Його поведінка мене настільки дістала, що я вже не могла стримуватися. Навіть розлучатися готова була. Але вирішила дати людині останній шанс — раптом одумається. Може бути, відпочинемо один від одного, щось зміниться.

Після закінчення двох тижнів я тільки зміцнилася у своїй думці. І не пошкодувала про своє рішення ні крапельки. Я вже й забула, як готується вечеря. І вже тим більше, сніданок. Накупила собі повний холодильник йогуртів, сирків і живу собі приспівуючи. Так примудрилася минулого тижня пару раз в спортзал заскочити — часу то вільного більше стало. Замість прибирання по дому — салон краси. Вирішила перефарбуватися, змінити імідж. Навіть краще стала себе почувати. Раніше я за свої гроші і продукти купувала і інші товари, у чоловіка намагалася не просити, а тепер стала витрачати менше, залишається на себе ще. Навіть цукерок не купую — чоловік їх потайки став під'їдати, а я помітила.

Як поводиться чоловік? Приходить додому злющий. Зварить пельменів, ну або яєчню підсмажить з ковбасою. Іноді просто бутерброди їсть. Ось так і харчується всухом'ятку. Я взагалі не заходжу на кухню, коли він там. І двері у свою кімнату зачиняю. Він ніби як ображений. А мені плювати. Речі він свої не стирає. Вже все чисте закінчується. Навіть ліжко жодного разу не перестелив. В душ взагалі не зрозуміло коли ходить. Скоро пахне почне від нього. Принаймні, став тарілку за собою зі столу прибирати. Вже прогрес.

Іноді я думаю, що він теж відпочиває від мене. Кілька разів звертався до мене з питаннями, де я купую свій смачний хлібець. Я сказала, що не пам'ятаю. Ну невже людина не бачила хлібопічку на нашій кухні? Ось дивак. На обіди не бере нічого, видно, що змарнів. А мені його не шкода. Ні крапельки. Нічого було грубіянити. Плювати в душу. На контакт не йде. Ну й ладно. Я теж горда. Ось і подивимося, хто кого.

Так ми досі й живемо. Кожен сам по собі. До чого це призведе? Хто його знає. Тільки ось я все частіше замислююся про те, що мені вже все одно. Якщо зрозуміє свої помилки та визнає їх, прощу і станемо жити як раніше. А якщо захоче розлучення — розлучуся. Немає більше сил бути підстилкою, об яку витирають ноги. Я теж жива людина і вимагаю до себе поваги.