Одного разу моя подруга вляпалася у незрозумілі для себе стосунки. Ніби все приємно: і хлопець хороший, і вона закохалася до тремтіння в колінах, але щось увесь час було не так. Як з’ясувалося згодом, під загадковим «щось» ховалося її нерозуміння формату їхнього спілкування та відсутність адекватного зворотного зв’язку від хлопця. Вона перебувала в якомусь підвішеному стані.
Кілька разів дівчина намагалася натяками з’ясувати, що ж між ними відбувається, але безрезультатно. Чи то вона неправильно формулювала запитання, чи то в нього відповідей не знаходилося. Хай там як, ці стосунки були їй потрібні.
Я взагалі помітила що більше незрозумілості й загадковості, то міцніше за це тримаєшся — особливо якщо найбільше боїшся, що тебе покинуть. Треба ж ребус розгадати, напевно, там, за шаром домовленостей, болісних сумнівів лежить справжній скарб.
В одному експерименті студенткам показували сторінки незнайомих хлопців у соцмережах. Дівчата, які не знали, чи дуже вони сподобалися, думали про хлопців більше й симпатизували їм сильніше, ніж ті, кому сказали «ви їм дуже сподобалися». Це було лише перше враження, але в тих, хто боїться бути покинутим, так буває й у тривалих стосунках.
Загалом, піти не могла, залишатися з кожним днем було дедалі важче й важче, і моя кмітлива подруга знайшла вихід — а по суті спосіб так і не запитати його, що між ними. Вона почала зраджувати, причому з разючою активністю. У хід пішли колишні, друзі, якісь хлопці з барів. Дійшло до того, що вона примудрялася виставити коханця за 5 хвилин до приходу свого хлопця.
Задоволення й радості від того, що відбувалося, вона не отримувала. Клубок суперечностей ставав дедалі більшим, бо туди впліталися й злість, і помста, і сором, і самоосуд, і виправдання, домішувалися почуття інших людей.
Ми з нею не раз говорили про те, навіщо вона так чинить. І кожна розмова приводила нас до висновку, що все, що відбувається, — єдиний спосіб не виливати на коханого, усе цеберко її гніву за хиби, муки невпевненості, страждання через його неуважність і всі комплекси, що дедалі стрімкіше зростали.
В опитуванні молодих американців, які самі зраджували, майже половина назвала однією з причин злість на партнера, а понад дві третини — відчуття, що їх не помічають.
Влаштовуючи регулярні гулянки, вона намагалася не потонути остаточно у стосунках із ним і у своєму коханні, яке, як їй здавалося, нікому в цій історії не було потрібне. Усі ці мініромани дозволяли їй уникнути цуценячого відданого погляду й вічного запитання «а ти мене?», допомагали зберігати незалежний вигляд і хоч якось підбадьорювати себе в моменти роздумів на тему «кому я взагалі потрібна?».
Закінчилося все не дуже весело: таємне стало явним, і задушений конфлікт вирвався назовні. Поридавши належні кілька тижнів, дійшла висновку, що справді краще поганий кінець, ніж нескінченна млява м’ясорубка. А потім нарешті розібралася, що ж це все було насправді.
Моя подруга потрапила в пастку небезпечної омани: що зручнішою й менш вимогливою вона буде, то краще для стосунків. І навіть якщо вони категорично її не влаштовують — це її проблеми, обтяжувати ними іншу людину — фу, ідеальні люди так не роблять. А їй дуже хотілося бути ідеальною. Навіщо? Щоб не покинули, не відштовхнули, не завдали болю.
Вона дуже боялася ставити пряме запитання, бо не була готова почути негативну відповідь. Вона означала б, що її знову відштовхнуть, як колись уже було. Вона дуже боялася показати своєму хлопцю, яка вона насправді й що їй потрібно. Їй здавалося, що вона просить занадто багато. Та й із дитинства їй втовкмачили, що випрошувати не можна, хороші дівчата так не роблять.
Парадокс, але, намагаючись бути для когось ідеальними, ми так лажаємо, що позаздрять найзапекліші порушники моралі.
Чи кохала вона цього свого суперечливого й складного хлопця? Кохала. Як, до речі, згодом з’ясувалося, і він її кохав. Просто ці двоє, напхані канонами, шаблонами та страхами, не залишили своїм стосункам ані найменшого шансу, геть позбавивши їх відвертості й щирості. Одна мовчала й рятувалася як могла, другий завжди був на позитиві.
З чоловіками буває те саме. Якщо ви самі в такому підвішеному стані й чекаєте, що все якось проясниться саме, — запитайте. Простіше, коли говориш про себе, а не про чужі промахи: не «ти ніколи не кажеш, хто я для тебе», а «Можна тебе дещо запитати? Я не розумію, що між нами, і мені від цього неспокійно. Мені важливо знати, чи це в нас серйозно».
І не накопичуйте, невисловлене потім виходить цілим списком претензій — або, як у моєї подруги, зовсім іншими шляхами. Відповідь може виявитися не тією, якої чекаєте. Зате гадати більше не доведеться.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!