Здається, ви настільки давно не були щасливі, що вже забули, як це робиться. Встати вранці і посміхнутися собі у дзеркало — неможливо, улюблена справа припинила приносити задоволення, а всередині лише чорна діра, у яку провалюється будь-яка радість. Здавалося б, подібний стан досить сильно заважає у повсякденному житті: усе падає з рук, на думку не спадають нові ідеї, весь простір вашого "я" зайняла нескінченна туга, але одного разу з подивом можна виявити, що страждання з будь-якого приводу викликає у вас задоволення. Звідки береться психологічний мазохізм, і чому ми не поспішаємо позбутися від потреби страждати?
Я боюся порожнечі
Нереалізовані амбіції, тотальна самотність — моральна або фізична, нав'язливі спогади або нещасне кохання — усе це може стати причиною важкого морального стану, який часто триває роками, і якщо на самому початку, вас, здається, жаліли, то тепер ваш відчай викликає більше роздратування, ніж співчуття. І це роздратування, до речі, провокує у вас ще більш хворобливі переживання, з якими ви не в змозі впоратися. Або не хочете впоратися, тому що, як не дивно, вам добре жити у морі болю. Дивно, але глибока душевна рана, яка утворилася, наприклад, на місці великого кохання або невдалої кар'єри, здатна працювати на заміщення. Страждання, яке ви, до речі, відчуваєте зовсім не щомиті, а набагато рідше — наприклад, у хвилини неробства, заповнює спорожнілу ділянку організму, не даючи вам розслабитися і впасти у справжню, важку депресію, яка, до речі, абсолютно виключає душевний біль, що яскраво проявляється — навіть навпаки, першою ознакою серйозного захворювання може стати емоційна атрофія, інформує Ukr.Media.
Страждання чи натхнення
У творчих натур справи з емоційним фоном, а це означає, що й з переживаннями, йдуть трохи інакше. Коли у нас усе добре, нам не потрібно "плакати на папір", нам взагалі за великим рахунком нічого не потрібно, крім тієї радості, яка вже є. Коли ми щасливі, у нас немає часу на творчість. І лише меланхолія разом з болісними роздумами, краще нічними, здатна спровокувати появу на світ дійсно вражаючого твору. Це може бути фільм або книга, музика або танець. Часом навіть люди, які дуже далекі від мистецтва, опиняючись у стані легкого нервового розладу і смутку, рятуються творчістю, тому тут наявний певний момент взаємності: смуток допомагає у творчості, і лише творчість здатна якщо не вилікувати, то полегшити душевний біль.
Так мені й треба
Ще один привід почати любити свій біль — вважати його покаранням. Таке пояснення любові до власних страждань може бути обумовлене забобонністю: якщо зараз мені погано, то потім буде добре, мовляв, всесвітню рівновагу ніхто не скасовував. Або: я плачу через те, що я неправильно жила раніше. Така ідея обіцяє за страждання у теперішньому часі якісь бонуси у майбутньому, або виправдовує непорядні вчинки минулого і дозволяє нам з повною силою насолоджуватися власними невдачами. Але це враження вкрай оманливе, адже якщо розуміти, що ані минулого, ані майбутнього насправді не існує, а є лише сьогодення, то уся ілюзорність подібних сподівань стає більш ніж очевидною. Навряд чи варто очікувати на щось гарне у майбутньому, якщо ви свідомо обираєте для себе шлях страждальця.
