Мати Тереза говорила: "для міцного сімейного союзу не достатньо однієї любові. Потрібно навчитися прощати... " дивлячись на статистику розлучень, прощати у нас не вміють, інформує Ukr.Media.
А може, це й на краще? Є такі речі, на які неможливо закрити очі. І чим раніше люди, які абсолютно не підходять один одному розлучаться, тим краще.
Але є і такі союзи, з яких не так просто вибратися і забути відносини, як страшний сон. Мати і дочка, батько і син. Бабусі, дідусі та їхні онуки. Сестри і брати. Кров — не вода, від близьких не відмахнешся. Доводиться відносини вибудовувати.
Буває таке, що мати багато прощає своїй дочці. Та пішла по похилій, грубіянить матері. А вона все прощає і прощає. Сусіди ворожать, а чим справа скінчиться? Але поки просвіту ніякого немає.
Дочка сказала: "Якщо ти хоч щось мені заборониш, ти більше мене ніколи не побачиш".
Що робити матері в такому випадку?
Юнацький максималізм можна пережити.
Але і в стосунках дорослих людей не все так гладко, як хотілося б. Сатирик сказав: "мудрість не завжди приходить з віком. Іноді вік приходить один".
55-річна дочка моєї 83-річної сусідки виховувалася як королева і аристократка, а виросло те, що виросло. Мати свою не цінує і не поважає, кричить з будь-якого приводу. У обох тиск потім скаче так, що швидку доводиться викликати.
Потім старенька запитує у мене: за що вона зі мною так?
І відповіді немає, бо все життя вона прагнула бути хорошою матір'ю. Собі нічого, кращий шматочок — донечці. На таку старість не розраховувала. Можливо, розпестила і виростила монстра. А може, життя нас такими робить.
І ось вона в черговий раз запитує: "за що вона зі мною так?", а я мовчу і думаю, що вона-то ні за що, а всім нам, що живуть в цьому будинку, хороший урок, як поводитися НЕ потрібно. Як огидно така поведінка виглядає з боку.
Арабська мудрість говорить:
"Ви будете прощати близьку людину, поки не зненавидите її".
Я тільки недавно прочитала цю фразу і зрозуміла, що в нескінченному прощенні немає виходу на світ, немає результату у вигляді відполірованих до ідеального стану відносин. Є тільки морок, темрява, глухий кут і сморід.
Тобі плюють в душу і б'ють в спину, а ти прощаєш і прощаєш.
Не треба так. Треба віддалятися. І йти. Навіть від найближчих.
У 83 роки це важко зробити. Іноді краще жити ось з такою дочкою, ніж зовсім одній Але знаю, що є маленький нюанс: бабуся ця переписала все майно на дочку, віддала їй в руки кермо влади своїм життям. Ось та і відчуває свою повну безкарність.
А може, нерухомість тут ні до чого. Вся справа в характері.
Але висновок один: потрібно уникати будь-якої кабальної залежності від інших: моральної, фінансової, фізичної. Потрібно залишати собі простір для маневрів, інакше не залишиться нічого іншого, як прощати людині те, що їй пробачити не можна…
