Сварки із родичами — це, безперечно, погано. Однак іноді це єдиний вірний варіант, тому що деякі люди зовсім не відчувають меж і не розуміють важливості нормального спілкування, інформує Ukr.Media.
Вони самі доводять ситуацію до абсурду, а потім демонстративно ображаються та місяцями не розмовляють. У даному разі примирення часто буває вимушеним: змусили інші домочадці або трапилося лихо.
Тільки в цьому багато підводних течій:
Ображений родич потім обов'язково все пригадає
Він буде радий тому, що саме інший учасник конфлікту зробив крок назустріч. Це тішить его надміру самозакоханих і токсичних особистостей, вони люблять бути завжди і в усьому правими.
Точніше, об'єктивно це може бути не так, але вони вивертають усе саме таким чином. А потім ще й веселиться, мовляв, до них прибігли, перед ними повинилися, отже, вони комусь потрібні.
Людина подібного складу обставляє справу так: він одинак, йому ніхто не потрібний, а якщо родичі самі просять про примирення, отже, вони його потребують.
Спілкування проходитиме через силу
До прощення потрібно приходити самостійно, а не з примусу. Людей, які посварилися буквально нацьковують, змушуючи тиснути руки, обійматися, сідати поряд за святковим столом, забувати минулі образи.
Іноді це викликано народними традиціями, наприклад, пов'язаними із знаменитою Прощеною неділею.
Люди по суті самі не розуміють сенсу цього дня, але поводяться показово: діловито каються, кланяються в ноги, посміхаються. З боку така поведінка виглядає бридко і лицемірно, вона віддає якимось фарисейством і святенництвом.
Нова сварка не за горами
Якщо сперечальникам навіть не дали часу все обговорити та поговорити, то у них залишилося безліч нез'ясованих питань та взаємних невисловлених претензій. Це небезпечна суміш, яка обов'язково вийде назовні, причому не у віддаленому, а в найближчому майбутньому.
Люди не зможуть довго вдавати, що між ними немає образ і все забуто. Відносини необхідно з'ясовувати остаточно і бажано за власним бажанням, а не під тиском родичів.
Будь-яка сім'я — це загадка. Там у кожного свої рахунки, нерозуміння і мстиві задуми, що часом накопичуються протягом багатьох років. Тому вкрай небажано втручатися у взаємини батьків та дітей, братів і сестер, бабусь, дідусів та онуків, тіток та племінників, а особливо у стосунки подружжя.
Там все часто дуже дивно і незрозуміло на кшталт «Санта-Барбари», тому хай краще розуміються самостійно. І якщо люди не хочуть розмовляти та миритися, не треба лізти до них. Невідомо, що насправді у них сталося.
Таким чином, вимушене споріднене примирення — це ведмежа послуга. Причому незрозуміло кому: собі чи своєму опонентові. Краще дочекатися зручного моменту та розібратися в усьому тихо та спокійно, не залучаючи громадськість.
На жаль, буває дуже неделікатна і наполеглива рідня, яка ніколи не чула про особисті межі. Саме її представники зазвичай і є ініціаторами «миру».
