А даремно. Результати цих дослідів залишилися у психології під назвою «ефект Рінгельмана», інформує Ukr.Media.
Експерименти полягали у наступному. Брали звичайнісіньких людей і пропонували їм піднімати тяжкості. Для кожного фіксували максимальну вагу, яку він «потягнув». Після чого людей об'єднували в групи, спочатку по двоє, потім по чотири людини, вісім.
Очікування були зрозумілі: якщо одна людина може підняти — умовно — 100 кг, то двоє мають разом підняти або 200, або ще більше. Адже міфічне уявлення, що групова робота дозволяє досягти більшого, що її результат перевищує суму окремих результатів членів групи, вже існувало. І досі існує та активно підтримується.
Але на жаль! Двоє людей піднімали лише 93% від суми їхніх індивідуальних показників. А вісім уже лише 49%.
Перевірили результати інших завдань. Наприклад — на перетягуванні каната. І знову — той самий результат. Збільшували чисельність груп — відсоток лише падав.
Причина зрозуміла. Коли я розраховую сам на себе, я докладаю максимум зусиль. А в групі можна й заощадити сили: ніхто ж не помітить, як в історії про мешканців села, котрі вирішили на свято налити собі бочку горілки. З кожного подвір'я — відро. При розливі виявилося, що бочка сповнена чистої води: кожен приніс відро води, розраховуючи, що в загальній масі горілки його хитрість не буде помічена.
До чого тут пасивність? А при тому, що, коли я дію, я хоч-не-хоч свої зусилля запам'ятовую і фіксую для себе. Надалі прикладаю саме стільки чи менше. Формуючи пасивне ставлення до справи, до якої залучено мене разом з іншими.
Відповідно — у разі соціальної пасивності ми можемо сказати, що ми добре розуміємо її походження і те, що вона призводить до падіння результатів до нуля. Не одразу — інерція велика річ. Але все ж.
Потрібно одразу сказати: жодні соціальні технології поки що не дозволили подолати ефект Рінгельмана. Можна обчитатися заклинаннями від «гуру командної роботи», але що більше група, то більшу пасивність властиво виявляти людині.
