Якось ми розмовляли з моїм терапевтом про те, коли треба терпіти, а коли треба йти. І він мені сказав дуже тригерну для мене фразу: "Не хочу". Це достатній аргумент для того, щоб закінчити щось, інформує Ukr.Media.
У цей момент у моїй голові промайнули одночасно тисячі голосів навперебій. Одні з них волали до почуття обов'язку: «Хочеш — не хочеш, а повинна!» Інші докоряли безтурботності: «Мало чого ти не хочеш, бач яка». Треті просто кричали: "Так не можна!" Звичайно, якщо говорити про такі дрібниці, як відмова від їжі в гостях, «не хочу, спасибі», відмова від пропозицій друзів, які запрошують кудись, то загалом не страшно.
Але якщо «не хочу» відбувається у стосунках? Воно нічим не обґрунтоване. Просто більше не хочу. Без причин. Людина дбає про тебе, любить тебе, а ти «не хочу».
Якщо "не хочу" стосується роботи? Хорошої роботи, де чудово платять і є перспективи?
Мене замкнуло, і я пішла додому.
Я дістала з себе всі свої «не хочу» і, крім цього, дістала «не хочу» з життя своїх друзів і почала їх розкладати по складових. Це були звичайні "не хочу". Просто не хочу. Просто відторгнення. Мені згадалося багато історій із життя, і «не хочу» вже зрівнялося з «треба» на терезах.
Моя давня дуже вродлива подруга, будучи юною дівчиною, вирушила на весілля друзів сім'ї. На неї там звернув увагу перспективний чоловік значно старший. Доглядав її весь вечір, знайомився з її батьками. Вона повернулася із весілля і все розповіла нам. І ми, звичайно, її запитали:
- Ще підеш з ним на побачення?
- Ой, ні, звичайно, я зовсім не хочу…
- Але ж він симпатичний, успішний, культурний і батькам твоїм сподобався…
- Та я просто не хочу!
Але батьки її ламали та вмовляли. Вона неохоче пішла на друге побачення, на третє. І потім під вінець. У результаті: перша дитина — інвалід, друга — із синдромом гіперактивності. Минуло 13 років, а вона досі шукає будь-якої можливості вислизнути з дому, знайти роботу з великим завантаженням, аби не бачитися з чоловіком.
Таких історій я згадала багато. Згадала і свій перший шлюб, як плакала в загсі.
Щире, необґрунтоване «не хочу» — це завжди передчуття, яке каже: «Не ходи туди — голову складеш!».
Хочу — це завжди про те, на що дається енергія. Під «хочу» приходить потенціал, сила від Всесвіту та благословення на виконання. Дієслово «хотіти» за припущеннями етимологів походить від стародавнього кореня, що означає «привласнювати, робити своїм». Етимологи дружно називають спорідненими дієслова: хотіти, хитити, хапати. Ми хочемо робити те, що хочемо, зробити частиною себе, наповнитися цим.
Але під "не хочу" не приходить енергія. Свої «не хочу» ми тягнемо на власні ресурси, ми не хочемо це схопити і зробити своїм, саме тому так важко робити те, що не хочеться.
Нам страшно подивитися у свої «не хочу».
"Раптом я більше не хочу дітей?"
Або: "Не хочу жити з чоловіком?"
Або: "Не хочу великих грошей?"
Або: "Може, я не хочу жити в цій країні, а тут уже все налагоджено..."
"Раптом, мої "не хочу" зруйнують наявне життя?"
Можливо так і буде. Але також можливо, що життя з часом зруйнує вас. А ще можливо, що ваші не хочу допоможуть вам чесно переглянути своє життя. Вибрати для нього краще, побудувати з цим чоловіком інші відносини, які ви хочете. Знайти роботу, від якої хвилюється ваше серце, і будиночок у такій країні та такому місці, що щодня говоритимете слова подяки Богові.
Іноді саме «не хочу» показує нам, як жити далі…
