Є ще страшніша й остаточна межа, хоча слово добре, позитивне, інформує Ukr.Media.
Полегшення.
Полегшення, яке відчуваєш після того, як людина пішла. Нема її. І зовсім не важливо, де вона. Аби не повернулася. Без неї стало просторо, свіжо, тихо, безпечно. Стало краще набагато, коли вона пішла. Можна жити та дихати. І соромно іноді собі в цьому зізнатися. Або дико. Але так і є.
Ось до чого можна довести дріб'язковими причіпками, скандалами, брехнею, скаргами, ниттям, зауваженнями — чим завгодно можна довести до цієї останньої межі відносин. Навіть того, хто дуже любив. Того, хто був рідним та близьким. Того, хто терпів та боровся за стосунки. Можна полегшити.
Коли з полегшенням зачиняють двері чи кладуть трубку. І починають дихати.
Наче гора з плечей впала або хтось відчинив вікно в задушливій кімнаті.
Так одна жінка зрозуміла, що коли чоловік їде у відрядження, вона відчуває полегшення. Вона починає дихати та жити. І діти починають грати та сміятися. І кіт бігає за бантиком і муркоче на колінах.
Ніхто не ходить з похмурим обличчям по квартирі, чіпляючись до дрібниць. Не треба боятися розмовляти, це заважає працювати! Не треба терпіти образливі зауваження та закиди. Ніхто не читає нотації годинами. Не дорікає і не бурчить.
Вона так боялася розлучення. Так жадала краплинок уваги та рідкісних добрих миттєвостей. Так намагалася догодити, уникнути скандалу, утриматись у сім'ї. Так мучилася ревнощами.
А потім зрозуміла одного разу, що відчуває полегшення, коли за чоловіком зачиняються двері. І одразу починає дихати.
Ось та сама межа відносин — коли чекають, щоб людина пішла. І з полегшенням її відхід приймають. Ось до чого можна довести тих, хто любить. Пияцтвом, грубістю, егоїзмом, брехнею, причіпками, ниттям — чим завгодно. Коли без людини легше — вона стала надто важкою. Нестерпною. І це абсолютний кінець кохання чи дружби.
