У дорослому світі потрібно:
- брати на себе відповідальність за своє життя, а іноді за життя інших;
- робити вибір, іноді в непростих ситуаціях;
- ризикувати;
- конкурувати;
- багато працювати, щоб досягати;
- брати самому, а не чекати, що дадуть інші.
Часто зустрічаються люди, яким по 20, 30, 40 років, але це зовні. А там всередині вони наче залишилися в далекому дитинстві і досі чекають любові, яку тоді не доотримали. І залишаються там доти, поки самостійно не навчаться знаходити задоволення в собі, інформує Ukr.Media.
Ми залишаємося в тому віці де нас недолюбили.
У кожному віці свої потреби, а отже турбота і любов батьків з кожним роком мають свої особливості.
У зовсім маленькому віці починає формуватися довіра, тому любов для дитини полягає в чуйній турботі матері про її потреби. Якщо в цьому віці мати була ненадійна, відкидала дитину тощо, то це може сформувати підозрілість і побоювання за своє благополуччя.
У дорослому житті з такими людьми важко встановити контакт, у стосунках вони часто піддають партнера випробуванням і перевіркам на довіру. У близьких стосунках можуть почуватися беззахисними і вразливими.
Трохи пізніше, у 2-3 роки, дитина вчиться бути автономною і розвиває самоконтроль. Якщо батьки перешкоджають розвитку в цих напрямках, наприклад, нетерпляче і наполегливо роблять те, що дитина цілком може зробити сама або, навпаки, очікують дій, які дитина самостійно зробити не в змозі — формується почуття сорому. А якщо батьки постійно надмірно опікують дитину і, тим самим, залишаються глухими до її справжніх потреб, виникає сумнів у своїй здатності контролювати навколишній світ і володіти собою.
Вже будучи дорослими, такі люди замість того, щоб бути впевненими, думають, що інші пильно їх розглядають і ставляться з підозрою та несхваленням. Також у них може проявлятися обсесивно-компульсивна симптоматика або параноїдальний страх переслідування.
Любов для дитини у віці 3-6 років полягає в заохоченні самостійних дій, у підтримці ініціативи, у визнанні права на допитливість і творчість. Якщо батьки в цей період не дозволяють дитині діяти самостійно, надмірно карають у відповідь на їхні потреби, розвивається почуття провини.
І тоді в дорослому житті таким "великим дітям" не вистачає цілеспрямованості та рішучості, щоб ставити перед собою реальні цілі і досягати їх. Крім того, постійне почуття провини може стати причиною пасивності, імпотенції або фригідності, а також психопатичної поведінки.
У шкільному віці у дітей формується працьовитість. Якщо в цей період сумніваються в здібностях дитини або в статусі серед однолітків, це може відбити бажання вчитися далі, а також може сформуватися почуття неповноцінності, яке надалі вб'є впевненість у своїй здатності ефективно функціонувати і існувати у світі.
Якщо діти сприймають шкільні досягнення і роботу як єдиний критерій за яким судять про їхні достоїнства, у дорослому житті вони можуть стати "робочою силою" в установленій суспільством рольовій ієрархії.
Пропонуємо простягнути руку допомоги своїй внутрішній дитині і допомогти їй вирости. Для цього знайдіть свою дитячу фотографію або просто уявіть дитину, яка у вас живе. Скільки їй років? Як вона виглядає? Про що думає? Хто поруч? Що її турбує?..
Поговоріть з нею...
Візьміть аркуш паперу і два олівці різного кольору: один у праву руку, інший — у ліву. Якщо ви правша, то правою рукою пишіть від імені себе-дорослого, а лівою — від імені вашої внутрішньої дитини. Якщо ви лівша, то навпаки.
У діалозі тільки ви і ваша внутрішня дитина. Хто з вас перший піде на контакт? З чого ви почнете ваше спілкування? Відповіді, отримані на ваші запитання, можуть бути для вас неочікуваними.
Тепер, коли ви знайшли дитину і вступили з нею в розмову, прийшла пора встановити з нею взаємини. Спілкуйтеся з малюком всередині стільки, скільки йому захочеться. Запитайте, чого йому не вистачає. Дайте йому те, що він просить. Назвіть його по імені, скажіть теплі, добрі слова, висловіть йому свою любов. Порадьте йому що-небудь.
Будьте йому таким батьком, в якому ви потребували тоді.
