Вона чекала на квіти, маленькі сюрпризи й довгі розмови вечорами. А він приходить з роботи втомлений, вечеряє й лягає на диван із телефоном. Вона розповідає новини, він киває, але видно, що йому не до розмов. І починає здаватися, що кохання минуло.
Будні після весілля настають у всіх. Але психологи, які роками спостерігали за молодятами, побачили, що в більшості чоловіків і дружин задоволеність шлюбом за перші роки майже не змінюється. А насторожити мають зовсім інші речі.
У більшості подружніх пар задоволеність шлюбом із роками не падає
У Лос-Анджелесі психологи чотири роки поспіль кожні пів року розпитували 251 пару молодят. Для всіх це був перший шлюб, дітей у них ще не було. У більшості задоволеність усі чотири роки залишалася високою та рівною, так було у 58% чоловіків і 69% дружин. В іншому дослідженні, з незаможними родинами того самого міста, картина вийшла майже такою самою.
Помітно розчаровувалися переважно ті, хто одружувався без особливого захоплення. Через них, якщо взяти всі пари загалом, середня задоволеність у перші роки трохи падає.
Що насторожує вже в перші два роки
Американський психолог Тед Г’юстон 13 років спостерігав за 168 парами, починаючи з їхніх перших місяців після весілля. За тим, як пара змінювалася в перші два роки, можна було передбачити, чи розійдеться вона.
Губило шлюб зовсім не те, що сварок ставало більше. Розходилися ті, в кого за ці два роки зменшувалися любов і ніжність, слабшала впевненість, що партнер відгукнеться на їхні потреби, і зростали сумніви в самому шлюбі. Пари, які залишилися разом, загалом зберігали ту ніжність, з якою починали.
У Г’юстона знайшлася й несподівана група. Частина майбутніх розлучених починала шлюб особливо яскраво, «на високій ноті». Розчарування приходило до них швидко, а розходилися вони через роки, коли романтика давно згасла.
«Прийшов і мовчить» після важкого дня
Психологиня Рена Репетті три дні поспіль розпитувала 33 авіадиспетчерів великого американського аеропорту та їхніх дружин. Після важких змін диспетчери вдома більше трималися осторонь. Вони хотіли побути самі, читали газету або дивилися телевізор.
І сердилися менше, ніж зазвичай, але лише тими вечорами, коли дружина ставилася до їхнього мовчання з розумінням і співчуттям. На думку Репетті, тихий час допомагав чоловікові відійти від роботи, а дружина, яка давала йому побути осторонь, пом’якшувала денний стрес. В іншому її дослідженні дружини після важкого дня на роботі теж частіше сердилися вдома й замикалися в собі. Тож «прийшов і мовчить» буває не лише з чоловіками.
Побути в тиші після важкого дня допомагає охолонути, а постійний холод уже не допомагає. Це видно з іншого дослідження, де спостерігали за родинами зі стажем. Там, де чоловік у важкі дні раз у раз ставав холоднішим, менше розповідав і не помічав, чого потребує дружина, обоє з подружжя були менш задоволені шлюбом.
Психолог Джон Готтман вважає розмову про минулий день, яка знімає напруження, найдієвішою зі щоденних справ пари. Він радить починати її, коли готові обоє. Одним хочеться виговоритися прямо з порога, іншим спочатку треба побути самим. Він радить відводити на таку розмову 20-30 хвилин у звичайний день. Говорять по черзі й про те, що тривожить поза їхніми стосунками, наприклад про роботу чи знайомих, а не про суперечки між собою. Порад, про які не просили, краще не давати, а спершу показати, що розумієш: «Зрозуміло, чому ти сердишся».
Вдома починається «друга зміна»
«Другою зміною» соціологиня Арлі Гохшильд назвала домашні справи, які чекають на людину після роботи. У 1970-80-х вона розпитувала 50 американських пар, де працювали і чоловік, і дружина, а вдома були діти. Жінки після роботи все одно робили більшу частину справ по дому й з дітьми. Ділили все порівну лише небагато чоловіків, а пари розповідали про напруження, почуття провини й недосипання.
Пізніше з’ясували, що багато що вирішує відчуття справедливості. В американському дослідженні пар, де працюють обоє, ті подружні пари, яким поділ справ здавався несправедливим, були менш щасливими в шлюбі, а дружини в них частіше розлучалися.
За Готтманом, ділити рівно навпіл необов’язково. Важливо, щоб дружині здавалося достатнім те, що робить чоловік. Одній парі потрібен рівний поділ, іншій вистачить того, що чоловік візьме на себе справи, які дружина терпіти не може, наприклад миття ванної чи прибирання пилососом. Чоловіки зазвичай думають, що роблять більше, ніж є насправді. На них частіше залишається те, що не треба робити щодня, на кшталт миття машини чи оплати сімейних рахунків. Щоденна рутина на кшталт прибирання залишається на дружині, і в неї від цього накопичується образа. Готтман пропонує сісти вдвох зі списком (покупки, готування, прибирання, прання, рахунки), і нехай кожен скаже, хто за що відповідає зараз і як хотілося б це перерозподілити.
Кохання тримається на дрібницях, а не на квітах
Готтман називає «запитом» будь-яку спробу привернути до себе увагу партнера. Це питання, усмішка, новина, прохання про пораду чи допомогу. Партнер на це або відгукується, або не звертає уваги. За його спостереженнями за молодятами, партнери в парах, які через шість років були разом, відгукувалися на запити одне одного у 86% випадків, а в розлучених — у 33%.
Відгук може бути зовсім маленьким. У магазині дружина питає, чи не скінчилася вдома олія, і чоловік відповідає «не знаю, візьму про всяк випадок», а не знизує плечима. Зранку вона каже, що їй наснився страшний сон, і він відповідає «я поспішаю, але розкажи зараз, а ввечері обговоримо», а не «немає часу». За Готтманом, романтика тримається на таких дрібницях більше, ніж на вечері при свічках чи поїздці до моря.
Він радить кожному попросити іншого про три буденні справи, які хочеться робити разом. Наприклад, увечері розповісти, як минув день, разом скласти список покупок, поснідати чи погуляти з собакою. Просити краще так, щоб було чути «мені тебе бракує», а не докір. Скажімо, не «ти вічно в телефоні», а «мені хочеться, щоб увечері ми трохи побули вдвох».
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!