Зберіть усі річки планети до купи. Помножте на сто. Отримаєте Антарктичну циркумполярну течію (АЦТ). Вона безперешкодно мчить навколо найпівденнішого континенту, не врізаючись у суходіл. І, власне, саме вона тримає на своїх плечах усю погодну систему нашої планети, інформує Ukr.Media.

Навіщо мені читати про якусь воду на краю світу, якщо моя стрічка новин щодня нагадує трилер на виживання? Пояснюю.

Відмотаємо на 34 мільйони років назад. Земля тоді була глобальною теплицею. Рівень CO2 в атмосфері тримався на позначці 600 ppm.

Для розуміння: ми цю цифру з того часу жодного разу не бачили. Але цілком імовірно побачимо до кінця нашого століття, якщо продовжимо коптити небо в тому ж темпі.

Тоді, мільйони років тому, планета раптом почала охолоджуватися і обростати льодовиками. Ми зараз запускаємо процес у зворотний бік.

Щоб зрозуміти, що нас чекає, вчені з Інституту Альфреда Вегенера вирішили розібратися, як цей кліматичний механізм узагалі завівся. Вони загнали в надскладні симулятори купу даних і відтворили тодішню географію.

Виявилося, що все почалося з глобального протягу. Австралія та Південна Америка тоді тільки-но відповзли від Антарктиди. Утворилися протоки. І коли Австралія віддалилася достатньо, через так званий Тасманійський прохід на повну силу вдарили західні вітри.

Течія не утворилася за один день. Моделі показують дивну картину: спершу океан ніби розколовся навпіл. В Атлантичному та Індійському секторах вода вже скажено вирувала, а от Тихий залишався підозріло спокійним. Але коли кільце замкнулося, АЦТ запрацювала на повну.

Головний фокус цієї течії — вона почала шаленими темпами поглинати вуглець з атмосфери. Парниковий ефект зламався. Температура впала. Почалася льодовикова епоха, у залишках якої (з її теплими й холодними періодами) ми формально живемо й досі.

Вчені тішаться, що їхні нові моделі нарешті здатні адекватно відтворювати взаємодію льоду, океану та атмосфери в глибокому минулому. А нам залишається зафіксувати один прагматичний факт: клімат Землі — конструкція крихка.

Колись рух континенту і вдалий вітер врятували планету від перегріву, зробивши її придатною для нашого існування.

Тепер ми перевіряємо цю систему на міцність. Подивимось, чи витримає вона нас самих.